1 липня cповнилося 115 років з дня народження Василя КАРХУТА – уродженця села Марківці Тлумацького району – пластуна, фітотерапевта, письменника, особистого лікаря митрополита УГКЦ Андрея Шептицького, в'язня концтабору «Береза Картузька» та радянських таборів. Василь Володимирович прожив настільки насичене та багате різними подіями життя, що його вистачило б на декілька різних людей.

Василь Кархут народився 1 липня 1905 року у сім'ї священника УГКЦ, і був небожем актора й режисера Леся Курбаса. Змалечку виявив любов до природи, особливо рослин та тварин. Після закінчення початкової школи в рідному селі в 1913 році починає навчання в Українській приватній гімназії ім. Тараса Шевченка в Городенці, директором якої на той час був відомий письменник, редактор, видавець Антін Крушельницький. За словами пана Василя, саме він прищепив йому любов до рідного слова та літератури. Буремні роки Першої світової війни залишили в серці юнака особливий слід, утвердивши його активну громадську та українську позицію – він бачив, як солдати-українці в селі Ясенів-Пільний у листопаді 1917 року вивісили на церкві синьо-жовтий прапор, як третього листопада 1918року старшокласники гімназії в Городенці на чолі із сотником Іваном Чайкою без пострілу відібрали владу в поляків і встановили владу української держави – ЗУНР. На жаль, його долю не оминули трагічні особисті події – 1919 року від тифу помирає батько. Осиротілим хлопцем і матір’ю заопікувався дядько – адвокат Теодор Михайловський. З його родиною хлопець переїхав до Жовкви на Львівщині, де на Різдвяні свята 1924 року його спіткало друге велике нещастя – раптова смерть матері, цього ж року він з відзнакою закінчує Львівську українську академічну гімназію.

Ще перед цим у 1921році Василь вступає до українського молодіжного товариства «Пласт» і стає його активним членом, згодом нагороджений однією з найвищих пластових нагород «Свастикою заслуги».

Восени 1924 року Василь Кархут вступає на медичний відділ Українського таємного університету у Львові, а після закриття поляками 1925 року студіює медицину в Університеті Яна ІІ Казимира» у Львові, який закінчує 1932 року.  У 1934 року у Львові одружується із студенткою Львівської гімназії, донькою священика УГКЦ Теодозією Кижик, у Крем'янці на Львівщині розпочинає приватну практику. Чи не єдиний лікар-українець з-поміж майже трьох десятків лікарів поляків та євреїв, завдяки прогресивним методам лікування та чуйному ставленню до пацієнтів, з одного боку, здобуває велику популярність та авторитет у мешканців, з іншого – стає об’єктом нападок та інсинуацій своїх так званих колег. Водночас молодий лікар інтенсивно працює і на літературній ниві – широко відома його методична розробка з організації та діяльності пластових відділів «Перша, друга й третя проба пластуна», виходять у світ його книжки для молоді «Гомін з-поза нас» та «Поклик вольних», повість «Вістря в темряві».

У травні 1935-го його заарештовують як небезпечного громадянина, який проживає в прикордонній зоні і ув’язнюють в концтаборі «Береза-Картузька». Завдяки хисту обдарованого обсерватора, дотепного й цікавого оповідача він полегшує долю в’язнів, а також розгадує сни табірним охоронцям, характеризує їхніх дівчат за почерком листів, дає лікарські поради, розповідає цікаві історії, які сам і вигадує. Під тиском прогресивної громадськості Галичини в листопаді Василя Кархута випустили на волю. На початку Другої світової війни він працює лікарем на західному кордоні, референтом народного здоров'я Українського центрального комітету, захищає інтереси біженців із СРСР, певний час з родиною проживає у Перемишлі та Кракові. Тут продовжує писати про життя тварин, зокрема про вовків, перевидає збірку новел «Цупке життя», яку Анна Горбач переклала й видала німецькою, і через 26 років ця книжка увійшла до обов’язкової літератури в німецьких школах. А також вийшла друком повість «Полум’яний вихор».

Потім повертається на Галичину і наприкінці вересня 1941 року гестапо за підозрою в приналежності до ОУН заарештовує Василя Кархута, він перебуває у львівській тюрмі на Лонцького, звідки його, за сприяння відомих та впливових громадян Львова, незабаром відпускають.

Після звільнення з ув'язнення працює завідувачем відділу внутрішніх недуг «Української лічниці» Андрія Шептицького і влітку 1944 року, після захоплення Львова Червоною армією, щоб уникнути арешту, веде напівпідпільний спосіб життя, стає особистим лікарем митрополита УГКЦ Андрея Шептицького і переховується від переслідувань у митрополичих палатах. По смерті Андрія Шептицького Василь Кархут залишає митрополичі палати й береться за роботу, заради якої не емігрував на Захід, – надає медичну допомогу членам ОУН, бійцям УПА.

Восени 1945 року його арештовують на Тернопільщині і вже 5 серпня 1946 року військово-польовий суд у Києві засудив Василя Кархута до 15 років каторжних робіт та 5 років обмеження у правах з конфіскацією майна. У 1991 році – через 11 років після смерті лікаря – цей вирок було визнано незаконним, а засудженого посмертно реабілітовано.

Після звільнення з ув'язнення у 1955 році Василь Кархут працює лікарем в амбулаторії у селищі Нексикані в Магаданській області. Після доносу його знову було засуджено на 8 років каторжних робіт. Лікар знаходить розраду і в цих непростих умовах – у вільний час вивчає лікарські рослини і продовжує роботу над підготовкою серйозної книги з фітотерапії, яку видасть лише після повернення до України. Водночас пише і художні твори. За час перебування на засланні Василь Кархут написав чи не найцікавіше з психологічно-філософського погляду оповідання «Непорозуміння», яке присвятив «мільйонам собак». На жаль, його здоров'я погіршувалося – прогресує астма. Навесні 1964 року виходить на волю, але лише через рік Василю Кархуту вдається повернутися до родини в Коломию. Має проблеми з пропискою та роботою, за сприяння друзів вдається влаштуватися на посаду лікаря-фтизіатра в тубдиспансері селища Заболотів Снятинського району, де працює декілька років. Зростає авторитет Василя Володимировича як фітотерапевта. До цілителя за медичною порадою й допомогою їдуть з усіх куточків Радянського Союзу,1973 року у київському видавництві «Здоров'я» виходить його книжка «Ліки навколо нас». У жовтні цього ж року під тиском спровокованих КДБ обставин він змушений звільнитися з роботи за власним бажанням, повертається до Коломиї, де знову шукає роботу, хворіє і не припиняє творчої праці – виходять у світ друге і третє (виправлені й доповнені) видання книги «Ліки навколо нас». 1980 року автор практично закінчує свою фундаментальну працю «Аптека живої природи», яка побачить світ під назвою «Жива аптека» аж через 12 років після смерті автора.

Василь Кархут помер у Львові 9 жовтня 1980 року, похований у Коломиї, де одна з вулиць названа його іменем.

Марія Микицей