Три роки тому у Верховині відкрився інтерактивний музей "ГалЄрія традицій та обрядів", де можна не лише дізнатися про історію та життя гуцулів, але й посмакувати їхню традиційну їжу, почути казки та легенди Карпат і приміряти давній одяг горян.

Доїхати до «Музею галЄрії традицій та обрядів» можна двома шляхами. Перший – з Івано-Франківська до Верховини через Яремче. Або через Коломию і Косів. У Верховині місцеві підкажуть, як доїхати до “ГалЄрії” Павли Рашковської, яка майже 20 років проводить у Верховині екскурсії.

Павла – Парасковія Рашковська зустрічає гостей своєї ГалЄрії у національному гуцульському одязі. Людей вона завше вітає не з порожніми руками. Трав’яний чай і смаколики – традиційна привітність господині. Її екскурсія у невеличкій кімнаті може тривати близько двох годин, пише Укрінформ.

Спершу ґаздиня думала тут викласти лише кілька вишитих сорочок своєї мами. Та випадкова знахідка на стрісі власного будинку наповнила ГалЄрію неймовірними експонатами.

«У куферках (валізах – авт.) та скринях одежі було стільки, що я вирішила зробити Музей родинної історії. Лише маминих сорочок, які вона шила сама і цьому навчила чотирьох дітей, було більше сорока: від юних років до старості. До 90-го року в нас ще ткалося полотно для сорочок і ми його на подвір’ї поливали, бо знали, що відбілити полотно може лише сонце», – пригадує господиня і додає, що серед маминих вишиванок тут зберігається ще й бабусине вбрання – виключно гуцульське.

«Тепер я своїм гостям розповідаю про колекції сорочок п’яти поколінь, бо ми – правдиві діти своїх предків, які жили з європейцями, знали цю культуру, але і свого ніколи не цуралися. Про гуцульську сорочку я розповідаю, як про оберіг, за яким можна усе прочитати: чи належить вона бідному, чи багатому, чи вона шлюбна, святкова, чи до роботи. Своїм гостям відкриваю значення сакральних знаків на вишивці, бо кожну сорочку здавна і донині у нас шиють з молитвою», – зауважує Павла Рашковська.

Гордістю колекції вишитих сорочок у Музеї галЄрії є вишиванки бабусі Павли Рашковської, Василини, народженої у 1886 році. У Верховині її знали не лише як повитуху, але і як цілительку. Цікаво, що в сорочках, які вона вдягала як повитуха до породіль у вишивці відсутні чорні нитки – лише зелена, оранжева і сіра канва.

“Вони досі зберігають енергетику життя”, – зазначає Павла Рашковська. Про це господині музею сказали гості, які практикують йогу.

[Верховинська ГалЄрія: як в інтерактивному музеї туристів на гуцулів перетворюють 1]

Оскільки Музей галЄрія є інтерактивним, то туристам тут дозволяють не лише оглянути стародавній одяг, але й приміряти його. Таїнство з перевдяганням доповнює майстер-клас із зав’язування хустки і перемітки (традиційний головний убір заміжньої жінки – авт.).

“«Я можу переодягнути одночасно до 30 людей. Так, є такі групи, що всі хочуть вдягнути гуцульський одяг. Я дуже втомлювалась, але тепер проводжу ще й майстер-класи, на яких розповідаю усі секрети і таємниці під час одягання. Вишиті сорочки можу підібрати для всіх”, – розповідає газдиня.

На запитання, які емоції викликають перевдягання у туристів, Павла Онуфріївна відповідає лаконічно: «Знімати не хочуть».

Гра на дримбі (традиційний музичний інструмент – авт.) у Музеї галЄрії – обов’язкова. Цього навчать усіх гостей: і великих, і малих. А ось найбільш вибагливим запропонують кулінарні майстер-класи. Найперше, туристам тут розкажуть-покажуть, як готувати гуцульські кокуци.

«Це в нас є такий давній обряд, який вшановує в родині усіх померлих перед Великоднем. Тоді у середу у Верховині палять ватру, а діти кричать «Грійте діда!» – і отримують за це солодощі. Так вшановують у родині померлих й оте «Грійте діда» означає – «Зігрівайте душі наших предків». Коли ми їм даємо солодощі, то кажемо: «Нехай Бог прийме за померлі душі», а вони відповідають: «Прости Біг». У бідних родинах дітям у давнину давали яблучка та горішки, а у багатших пекли оті «кокуци» на білім борошні, сметані та яйцях. Тепер і ми печемо, а діти від цього досі тішаться», – розповідає власниця ГалЄрії.

До «кокуців» тут подають «гарбату». Так за польської влади на Гуцульщині називали чай. І до нього туристам – цікава розповідь про карпатські трави. Окрім кокуців у ГалЄрії можуть навчити зготувати голубці, як пальчик-мізинчик, книші і борщ із квашених білих буряків та інші страви.

Програма для туристів постійно доповнюється. За їхнім бажанням, вона може продовжитись в оглядовій, чи іншій екскурсії. Вони не менш цікаві, адже Павла-Парасковія Рашковська щойно завершила свою книгу про авторські подорожі для туристів. Проводять тут і «вечори легенд та казок у Карпатах».

«Ми дуже тішимось, що усі традиції у нас зберігають до тепер. Бо ще сто років тому польський письменник Станіслав Вінценз (автор книги «На високій полонині» – авт.) писав, що поки тут дзвонять дзвони, пишуть писанки, гріють діда і колядують, доти існуватиме світ. Тепер я можу лише додати, що доки цивілізація знищує світ, гуцули його зберігають», – каже Павла Онуфріївна.