Талант він мав од Бога і людей, Понад усе Гуцульщину любив, Її красою він творив і жив.
Саме такий напис увінчує дерев’яний хрест, встановлений як знак пам’яті про класика гуцульської різьби Юрія Шкрібляка на прадідівській землі. Цьогоріч виповнилося 190 років від дня народження майстра різьби по дереву Юрія Шкрібляка. Його рідні вирішили увіковічнити пам’ять про народного майстра різьбярства ХХ століття у рідному селі Юрія Яворові. Місце обирали недовго, поставили пам’ятний знак на обійсті Дмитра Шкрібляка, правнука різьбяра, недалеко від його рідної хати. Понад два кілометри вгору тривав наш шлях до місця призначення. Дорога до встановленого знаку була не з легких. Але попри складість шляху: круті підйоми, звивисті стежки і палюче сонце, все це сповна компенсувалося неповторними краєвидами, ароматом квітів та смачними суницями. Під склепінням карпатських сосен та перед панорамами рідних Карпат розташувався пам’ятний хрест. Виготовлено його з дуба, адже це дерево найвитриваліше для робіт, які перебувають на відкритому просторі. Дуб добре переносить дощі, морози та інші природні чинники. Він може стояти століттями, запевняє один з авторів хреста Олексій Бичок, випускник відділу художніх виробів з дерева: «100 років гарантії, навіть більше. Тим паче що у своїй роботі ми використали новітні технології і покрили дуб лаком на восковій основі. Під час дощу дерево відштовхує воду, і таким чином не відбувається його руйнації». За основу пам’ятника взято чотирираменний хрест, який у своїх роботах часто використовував Юрій Шкрібляк. Пам’ятний знак складається з чотирьох квадратів, що було характерним для його робіт, які скріплені маленькими оздобленими трикутниками. З цільної деревини виготовити таку масивну річ практично неможливо, кожне рамено виготовлено з цільної частини, а з’єднано їх за допомогою шипового з’єднання. Як і годиться, відбулося освячення хреста, в своїй промові священик наголосив, що «кожен несе свій хрест. Юрій мав талант від Бога. Він виріс тут серед гір, де ми маємо ще не один талант, який має працьовиті руки, гаряче карпатське серце і творчу душу. Нині в цьому хресті зійшлися минуле і майбутнє, зроблений руками, він має неабияку силу». Навіть пані Олена Шкрібляк розповіла, що коли везли хрест на Максимівку, то в горах була страшна спека, а лиш поставили хрест на місце, звідки не візьмись накрапав малесенький дощ і перестав, а потім була приємна прохолода і далі робота з встановлення хреста далася легко. Думка про відзначення 190-річчя від дня народження славетного прадіда у родині Шкрібляків обговорювалася дуже жваво, вони вирішили звернутися до Косівського інституту прикладних мистецтв з проханням допомогти зробити пам’ятний знак. Важливо було гармонійно поєднати техніку майстра та виготовити те, що б увіковічнило пам’ять про Юрія Шкрібляка. Експертна комісія рекомендувала для виконання роботи найкращих студентів навчального закладу Тараса й Олексія, які з завданням справились відмінно, за що й отримали по 11 балів і похвалу державної атестаційної комісії. Як зазначили фахівці з різьбярства, в своїй роботі хлопці врахували і параметри хреста, і розміри орнаментики, які гармонійно вписалися в загальну ідею пам’ятки. Викладач інституту, відділу художньої обробки дерева, Йосип Приймак пригадав, як починалась робота над пам’ятним знаком. «Ми зійшлися на тому що найкращим символом буде хрест, зроблений на основі традиційних мотивів різьбярства Шкрібляків. Чому хрест? Тому що це і як увіковічнення пам’яті, і як хрест - пам’ятник, які колись були дуже популярні різної форми. Мені здається, що задум студентів вдався, ми маємо прекрасний пам’ятник, прекрасну дипломну роботу, честь і хвала дипломникам, відділу художньої обробки дерева і цілому косівському інституту», – поділився спогадами пан Йосип. Один з авторів проекту, Тарас Муляк, розповів, що робота над проектуванням хреста і його виготовленням тривала два місяці.Основну увагу при виконанні проекту хлопці звертали на дотримання орнаментики Юрія Шкрібляка, їм довелося переглянути та опрацювати чимало історичних документів, щоб відтворити різьбу в тому стилі, в якому працював і жив відомий майстер. «Труднощі виникали в тому, що механічна обробка цього дерева була трошки тяжка для нас, це велика маса роботи, ну і було тяжко створити проект, тому що Юрій Шкрібляк використовував малий обсяг гуцульських елементів і треба було за рахунок цих елементів створити цілу композицію – цей хрест. Якщо подивитися на контур самого хреста, то він також складається з одного з елементів Шкрібляка – 5-квадратний хрест», – розповів Тарас. На освячення пам’ятного знаку з нагоди 190-річчя від дня народження всесвітньо відомого різьбяра Юрія Шкрібляка з’їхалася численна родина, прийшли сусіди, мистецтвознавці. Нелегку дорогу подолали і праправнуки майстра. Вони на завешення урочистостей підготували невеличкий концерт – вивчили вірші про свого славного прадіда. А далі згідно з гуцульською традицією, майстрам, що працювали над виготовленням хреста, Олена Шкрібляк, праправнучка Юрія, помила руки з побажаннями, щоб вони у них ніколи не боліли і сотворили ще не один витвір мистецтва, подарувала кожному з них хліб і вишиту скатертину (згідно з обрядом, має бути полотно на сорочку, але хлопці і так мають прекрасні вишиванки). Ініціатором виготовлення і встановлення хреста виступила Олена Шкрібляк, вона шанує свій славетний рід і тішиться тим, що з кожним роком родина збільшується, навіть мріє зробити з’їзд Шкрібляків на обійсті прадідів. Вона щиро подякувала усім, хто прийшов, за те, що не забувають одного з найвідоміших різьбярів гуцульського краю. Пані Олена закохана в своє село і Карпатські гори:«Я народилася на цьому місці, тут жив мій дід Федір, тато Дмитро, хата, в якій тато народився, тепер є музеєм, я тут народилася, я тут живу і Бог дав такого чоловіка, який мене підтримує і живе тут, він переїхав з міста і живе в горах. Ми любимо наш край, любимо це місце, цінуємо цей дух старовини і наш родинний, який певно тут живе з нами, ми його відчуваємо і стараємося не залишити це місце, намагаємося так зробити, щоб тут завжди квітли квіти, зеленів ліс, приходили люди, як вони завжди приходять, сміялися діти, співали жінки коломийок, щоб тут було життя мистецтва, життя народу, життя гуцулів і родини Шкрібляків». |
