На жаль, для багатьох іванофранківців поняття «вільний час» асоціюється з екраном телевізора чи комп’ютера. Сто років тому про ці здобутки цивілізації ніхто навіть не мріяв, натомість мешканці Станиславова залюбки ходили на ковзанку, в цирк, у театр чи на виставку. Мабуть, варто якомога частіше брати з них приклад, адже й у сучасному місті завжди можна знайти захід чи подію, які не захочеться пропустити.

Циркові вистави
Приїзд мандрівного цирку завжди був довгоочікуваною подією для міста, адже циркові вистави користувалися шаленою популярністю. Кілька разів до Станиславова приїздив дуже відомий у ті часи цирк «Генрі». Так, у 1911 р. він приїхав на вісім днів, і в його складі були 120 коней, 4 слони, 200 артистів і кордебалет. Під час вистав демонстрували номер за участю коней, дресированих самим паном Генрі, слонів, яких дресирувала його донька Гортензія, виступ японської трупи, шоу гімнастів з Риги, номер з тюленями, балетні виступи. Крім того, глядачів розважали жонглер і жокей, який демонстрував оригінальні трюки верхової їзди.
У липні 1906 р. до Станиславова прибув знаменитий американський цирк «Дикий Захід Буффало Білла». Його вистави відбулися 26 липня 1906 р. о другій годині дня та о восьмій вечора на плацу муштри в районі міської тюрми «Діброва» (нині вул. Чорновола, 119а). Квитки коштували недешево – від 2 до 5 корон, а місця в ложі – по 8 корон. Можна собі уявити, який ажіотаж викликав у Станиславові приїзд цього цирку. Глядачі прибули не лише з міста, а й з околиць, тож циркове шатро, розраховане на 12 тис. місць, було майже цілком заповнене. Але місцеві глядачі розчарувалися, бо не змогли належно оцінити сцени з життя червоношкірих індіанців та постановки з американської історії, яку не всі добре знали. Свою справу зробив і типово американський підхід до реклами, яка розхвалила циркову виставу до небес. В результаті публіка налаштувалася не просто на цікаве дійство, а на щось неймовірне, і це зіграло проти американців.
Спортивні розваги
Впродовж кількох років у Івано-Франківську намагалися залити ковзанку, але насолодитися катанням мешканцям міста так і не судилося. Нашим предкам на початку ХХ століття щастило більше: ковзанка тоді була улюбленою і дуже популярною розвагою. Вона щороку відкривалася в парку барона Ромашкана (нині парк Т. Шевченка) завдяки відомому в місті підприємцю Лучинському. Він усіляко намагався популяризувати катання на ковзанах: знижував ціни, запрошував на ковзанку військовий оркестр, щоб відвідувачі могли кататися під музику, організовував різні забави. У 1908 р. на ковзанці встановили освітлення, тож містяни могли кататися і вечірньої пори.
Великий інтерес публіки викликали й різноманітні перегони. Так, 17 серпня 1909 р. в Станиславові відбулися кінські перегони 14 полку драгунів, під час яких провели сім забігів з перешкодами на відстані від 3200 до 6000 м. У кожному забігу стартувало від 8 до 10 учасників, а нагороди вручали вищі офіцерські чини. Четвертий забіг називався «мисливським» і починався від села Опришівці, а решта проходили на луках поблизу міського парку.
З розвитком велосипедного руху все більшої популярності набували перегони на роверах. У 1900 р. велосипеди в місті ще вважалися екзотикою, тож не дивно, що велосипедистів неначе якесь диво демонстрували під час свят. У липні того року місцеве товариство народної освіти спільно з музичним товариством імені Монюшка організувало в міському парку святковий вечір. У програмі були виступи хору, сценки з акторами в китайських костюмах, гра в фанти і… три велосипедисти, які демонстрували своє мистецтво швидкої їзди на ровері.
Культурні заходи
У травні 1897 р. мешканці Станиславова вперше ознайомилися з дивом цивілізації – кінематографом. Проте це був лише ознайомчий кіносеанс, до відкриття перших міських кінотеатрів мине ще багато років. Зате у грудні того ж року в місті з’явилася корисна й пізнавальна розвага – фотопластикум, тобто демонстрація діапозитивів на фарбованих скляних пластинах. Основні теми показів – пейзажі, культурні й архітектурні пам’ятки різних країн, важливі події. Першого власника фотопластикуму звали А. Кочурба, проте уже в 1900 р. як господар закладу згадується Станіслав Хованець, засновник відомої друкарні.
У місті також регулярно проводилися виставки графіки, художньої вишивки та «аматорського малярства». Вони найчастіше розміщувалися на другому поверсі колишньої гауптвахти, де до 1896 р. знаходилось міське казино (тепер тут бібліотека медуніверситету). Своє мистецтво демонстрували й фотографи. Так, у лютому 1874 р. можна було побачити унікальні світлини фотографа Юліана Дуткевича – види Станиславова у великому форматі. Як зазначала преса, ці фото були дуже майстерно виконані й викликали схвалення у публіки.
Мабуть, багатьом читачам буде важко згадати, коли вони востаннє насолоджувалися грою театральних акторів. А в Станиславові початку ХХ ст. театр охоче відвідувала не лише інтелігенція, а й прості робітники. Він був розрахований на 300 глядачів, які розміщувались у партері й на балконі. На жаль, у Станиславові було багато любителів відвідати театр без квитка. Хитруни обманом проникали в зал і намагалися зайняти вільні місця, пояснюючи білетерові, що просто пересіли зі свого місця, бо їм тут зручніше. Врешті-решт «зайців» стало так багато, що дирекція театру ухвалила рішення викликати у таких випадках поліцію.
Найпоширеніші хобі
Що колекціонували в місті сто років тому? Юні жителі Станиславова збирали театральні афіші, листівки, а також візитні картки. Багато молодих людей створювали ботанічні колекції – метеликів і жуків, гербарії. В дорослому віці колекції ставали соліднішими – монети і медалі, зброя, книги, присвячені рідному місту, порцеляна, годинники.
Як і сучасні іванофранківці, мешканці Станиславова обожнювали поштівки з видами міста, хоч їх колекціонуванням тоді частіше захоплювалися жінки, ніж чоловіки. Один з пристрасних збирачів у 1902 р. підрахував, що станом на цей рік було видано 155 видів поштівок з різними зображеннями Станиславова. Якщо врахувати, що в місті було не так вже й багато гарних пейзажів і будівель, гідних бути зображеними на поштівках, то ця цифра видавалася дуже великою і свідчила про значний інтерес до поштівок, – зазначала газета «Кур’єр Станиславівський».
Багато мешканців міста збирали поштові марки. Великою подією для колекціонерів Станиславова у 1908 р. став випуск нової серії марок з нагоди 60-річчя коронації цісаря Франца-Йозефа. На марках цієї серії зображалися портрети правителів імперії, у тому числі й самого Франца-Йозефа.
Кав’ярні
Ну і яке ж дозвілля без посиденьок у затишній кав’ярні за філіжанкою смачної кави? Однією з найпопулярніших у місті була кав’ярня «Ґранд». Вона знаходилась у кам’яниці Озіяша Блюменфельда (нині вул. Січових стрільців, 7). У травні 1908 р. її власником став Мендель Вайдлер. Він певний час володів кав’ярнею «Центральна», що розташовувалась в однойменному готелі на вул. Собєського, 4. Як повідомляє реклама, керівництво закладу подбало про всі зручності для гостей, дбайливу обслугу і добрі напої. Зокрема там можна було насолодитися білою кавою, рецепт якої походить з Малайзії. Для цієї кави особливим чином обсмажують зерна, в напій також додають трохи міцного чаю і згущене молоко. Завдяки цьому біла кава має приємний ніжний смак і насичений аромат.
Деякі кав’ярні міста працювали цілодобово. Так, на розі вулиць Собєського і Зосиної Волі (нині ріг вулиць Січових стрільців і Коновальця) знаходилась кав’ярня «Віденська», яка працювала цілу ніч. Власники представляли її як заклад, облаштований із найбільшим комфортом «на великоміський спосіб». На вулиці Зосина Воля знаходилася ще одна цілодобова кав’ярня, яка в народі мала оригінальну назву – «Під золотим колінцем». Важко сказати, чому до закладу намертво приліпилось це ім’я – може, через танцювальні «колінця» танцівниць, які розважали нічну публіку? В цій кав’ярні було прийнято завершувати вечір. Хоч заклад не належав до надто респектабельних, там можна було побачити вельми поважну публіку. Спраглі до розваг мешканці міста ввечері йшли до театру, потім на вечерю в ресторан Гаубенштока, далі «на абрикосовий лікер» до цукерні Кровіцького, потім на чорну каву в «Едісон» і нарешті на добрий спочинок пили чай у кав’ярні «Під золотим колінцем». І таке завершення розважального вечора в ті часи вважалося надзвичайно модним.

Олена БУЧИК