Щороку в Світлиці Залуквянської ЗОШ, Будинку культури збираються батьки, учні, члени «Просвіти» с. Залуква, «Молодої Просвіти», посестри Союзу українок, поціновувачі творчості Іванни Блажкевич, щоб вшанувати пам’ять про учительку, громадську діячку, талановиту дитячу письменницю. В жовтні 2011 року в Будинку культури с. Залуква відбулися урочистості з нагоди 125-річчя від дня народження Іванни Блажкевич. Ретельно готувалися просвітяни, учнівський та педагогічний колективи. Невипадково члени «Молодої Просвіти» Залуквянської ЗОШ реалізували проект «Вчителька державності (до 125-річчя від дня народження Іванни Блажкевич)», керівниками якого є Л. Майструк та З. Івасишин. Вдалою стала його презентація під час учнівсько-батьківської конференції, присвяченої цій даті. Саме тоді було висунуто пропозицію про присвоєння школі імені Іванни Блажкевич. Даний проект молоді просвітяни презентували і захищали не лише на учнівсько-батьківській конференції, а й взяли участь в обласному конкурсі проектів «Я – громадянин України», зайнявши друге місце. Робота над проектом виявилася досить плідною. Учні не тільки досліджували життєвий шлях письменниці, громадської діячки, а й ознайомилися з її багатогранною державотворчою діяльністю. Молоді просвітяни під керівництвом дослідників учителів-філологів Л. Майструк та Г. Мельник не тільки зібрали твори І. Блажкевич, а й зуміли використати їх для власного громадянського зростання. З ініціативи членів «Молодої Просвіти», «Просвіти» с. Залуква, учнівського самоврядування, батьківського комітету, адміністації школи (директор В. Чаграк) в Залукві проходять громадські слухання щодо присвоєння імені Іванни Блажкевич Залуквянській школі. Увазі присутніх для обговорення було представлено твори Іванни Блажкевич «Культурна людина», «Культурна родина». Якщо б не знати, що це праці Іванни Омелянівни, то можна було б подумати, що це розробки сучасних педагогів-новаторів. З ініціативи Галицької філії Союзу українок (голова Євгенія Верещак) у 1998 році відкрито меморіальну дошку Іванні Блажкевич на фасаді Залуквянської загальнососвітньої школи. Народилася Іванна Блажкевич 9 жовтня 1886 року в селі Денисів на Тернопільщині в сім’ї народного вчителя. Раннє дитинство проходило в рідному селі, де батьки мали гарний сад, квітники, велику пасіку, своє поле, коней, корів і птицю. Коли Іванні минуло чотири роки, померла мама Марія Сильвестрівна, осиротивши четверо малих дітей. Іванну та однорічного брата Євгена взяли родичі до Збаража, де дід Сильвестр був лісничим у графа Нементовського. На лісничівці дівчинка навчалася від діда української мови, лічби, вивчила польський буквар. Коли прийшла до Денисівської школи, то її одразу ж зарахували до другого класу. У десять літ закінчує тут початкову школу. На відмінно здає екзамени до Тернопільської виділової школи, яку закінчує у 1900 році. Займається самоосвітою і вже у зрілому віці складає екстерном екзамени до Львівської учительської семінарії. У рідному селі вона організувала культурно-освітній гурток та читальню, а в 1904 році заснувала товариство «Кружок руських дівчат» і очолила його. У 1911 році Іванна завершує роботу над етнографічною книгою «Одяг денисівців», яка була відправлена в музей Олександра ІІІ (нині Етнографічний музей). Цього ж року Іванна одружилася з народним учителем Іваном Блажкевичем. Разом з ним переїхала в село Суботів Галицького району. Тут у них народився син Богдан, пізніше доктор фізико-математичних наук, професор, член Інтеркосмосу, український вчений в галузі електротехніки. У 1914 році її чоловіка Івана Блажкевича переводять директором Залуквянської школи. Тут молоде подружжя захопила Перша світова війна, яка розлучила їх на сім років. Іванна Омелянівна з 1914 року не лише працює у школі, а всеціло поринає у громадську діяльність. Чоловік Іванни Блажкевич був австрійським військовополоненним. І тільки в жовтні 1920 року повернувся з далекого Туркестану, щоб стати до праці на рідній, але знову поневоленій землі. Про страхіття Першої світової війни, події, які розгорталися в селі Залуква, м. Галичі та його околицях, розповідає Іванна Блажкевич у своєму романі «Жінка на бойовій лінії», уривки якого надруковано в часописі «Дзвін». З нього дізнаємося, як Блажкевич допомагала місцевому населенню, яке потерпіло у війні, військовополоненим, засновувала сирітські притулки для дітей, збирала харчі для хворих у лікарнях. 19 серпня 1917 року в селі Залуква на зборах з ініціативи І. Блажкевич було вирішено відкрити читальню і крамницю. При гуртку «Сільський господар» створила рятунковий комітет для тих, хто повернувся з місць вислання, їздила по селах у справі організації допомоги людям. Була організатором кооперативу «Власна поміч» у Залукві. Невтомно підтримувала і обороняла жінок перед війтом, виступала проти визиску населення, особливо жінок. Тому війти вважали її особистим ворогом і погрожували арештувати за бунт проти влади. Про воєнний період в Залукві І. Блажкевич пише багато у своїх спогадах. У воєнні роки створилася Українська Галицька Армія. Два рідні брати Іванни Омелянівни були сотниками УГА. Коли Прикарпаття захопила Польща, репресії проти Блажкевич посилились. За 12 днів серпня 1919 року у неї було проведено 17 ревізій, вісім разів її було арештовано. П’ять місяців вона переховувалася у лісах біля Крилоса, а потім – у Рожнятові. Лише в 1920 році змогла переїхати в Станіслав до сестри Меланії, яка була дружиною відомого лікаря-окуліста Ярослава Грушкевича, котрий разом із В.Стефаником у складі Галицької делегації їздив у 1903 році в Полтаву на відкриття пам’ятника І.Котляревському. 1920-1921 рр. І. Блажкевич – у Станиславові: працювала у семикласній рідній школі ім. Шашкевича та місцевій філії «Українського товаристві охорони дітей і опіки над молоддю», заснувала захоронку (дитячий садок-притулок) у передмісті Станіслава (Княгинин-Гірка). З 1922 і до кінця свого життя проживала у рідному Денисові, для якого зробила багато добрих справ. Вчителювала тут до 1950 року і вийшла на пенсію. Іванна Блажкевич, крім педагогічної праці, займалася організаційно-пропагандистською роботою в споживчій кооперації, була керівником жіночого товариства. Вона засновувала дитсадки, читальні, споживчі кооперації, жіночі товариства, різні курси для жінок та дівчат. Нею було проведено більше 700 віч, зборів, мітингів. Лише в 1917 році вона побувала на виступах у 38 селах, в тому чисті у Викторові, Залукві, Крилосі, Кремидові, Кінчаках, Медусі, Межигірцях, Пукасівцях, Поплавниках та ін. Галицького району. За пропаганду демократичних ідей її постійно переслідували представники польського уряду. Підступно звели зі світу двох донечок. Незнайомий пригостив дітей шоколадкою. На очах батьків діти її з’їли. В середу хоронили Любку, а на другий тиждень – Зосю. 15 листопада 1938 року польські жандарми покарали Блажкевич 130 буками, зробивши її інвалідом. У радянський час твори Іванни Блажкевич були заборонені, перебували у спецфонді під грифом «таємно» у товаристві книг Михайла Грушевського, Сергія Єфременка, Дмитра Чижевського, Леоніда Білецького, заборонених творів багатьох українських вчених і письменників, небезпечних своєю любов’ю до України і вірою в її світле майбутнє. Аж в 1963 році, коли Іванні Ближкевич виповнилось 77 років, її було прийнято в Спілку письменників України. Померла Іванна Блажкевич 2 березня 1977 року в рідному Денисові, де й похована. Письменниця безмірно любила дітей, бо завжди вбачала в них майбутнє України, писала для них твори, а вірші «Українка я маленька», «Хто я?», «Святая наша вітчина» жили в пам’яті залуквян і пошепки передавалися від покоління до покоління разом з іменем авторки та словами вдячності про «пані вчительку». Іванна Блажкевич живе в пам’яті залуквян як патріотка, яка щиро вболіває і за розвій рідної мови, і за долю України. У своєму вірші-молитві вона просить: «О Мати Божа! О райський цвіте! Тебе благають маленькі діти: Не дай в неволі нам пропадати, Вкраїну вільну верни нам, Мати». Лідія МАЙСТРУК, учитель української мови та літератури, координатор «Молодої Просвіти» Залуквянської ЗОШ |
