У Європі замок – це гарантована туристична принада. В Україні ж це переважно руїни, які згадують кращі часи.
Привабити гроші до замків у нас намагаються по-різному, але поки що безуспішно, пише “Репортер“.
Столітній інтроверт
Благодійний фонд «12 вартових» з’явився у рамках громадської ініціативи «Знайдено в Україні» відносно недавно. Автор ініціативи – поетеса Лала Тарапакіна. З «вартовими» працюють 8-9 людей. Вони обрали 12 замків і намагаються привернути до них увагу. Про пам’ятки знімають відео, від їхнього імені пишуть пости у Facebook. А нещодавно завели замкам акаунти на популярному сервісі для знайомств Tinder у проєкті «Одинак шукає музу».
«Самотність руйнує… Я вже понад сто років один. Я хочу познайомитись з кимось, розповісти свою історію, влаштувати свято або навіть фестиваль для друзів», – пишуть там давні фортеці.
Микулинецький замок (Тернопільщина) назвався інтровертом, який шукає запальну половинку, а палац Жевуських-Лянцкоронських на Львівщині – музу, з якою танцюватиме всю ніч.
Серед 12 вартових – замки у Львівській, Тернопільській, Закарпатській, Хмельницькій, Черкаській і Харківській областях. Прикарпатських там нема.
Керівники проєкту планують зняти фільм про кожну споруду, а головне – зібрати кошти на реставрацію. Бо, за їхніми словами, багатьом українським замкам до повної руйнації лишилося не так багато.
Розібрали на паркан
На Прикарпатті теж є замки. Більш-менш відомі два – Галицький і Пнівський, і там є шанс на відновлення. Решті поки що, на жаль, світить мало.
«За Венеціанською хартією 1962 року, якщо ми не маємо автентичного матеріалу, як виглядала пам’ятка, то не маємо права її відновлювати, – каже франківський архітектор Зеновій Соколовський. – Але ми приблизно знаємо, якими були ці замки, тож їх можна і треба рятувати».
Галицький замок до XV століття був одним із найбільших у Галичині, витримав дві облоги татар. Зараз входить до складу Національного заповідника «Давній Галич». Відновлені південно-західна башта і частина оборонної стіни. Щоб привернути до нього більше уваги, біля замку постійно проводять фестивалі.
Пнівський побудували у другій половині XVI століття польські магнати Куропатви. На сьогодні там частково збереглися вежі, житлові приміщення, стіни, рів і каземати. Замок недавно пробували відновлювати, Соколовський каже, помилилися.
«Я пропонував накрити хоч одну вежу, щоб був гарний силует, тоді б, може, знайшовся інвестор, – говорить архітектор. – Але мене не послухали, зате зробили одну стіну. Вийшла шкода, бо забрали ґрунт, вежа втратила міцність. Тепер він ще років 10 постоїть – і все».
Надвірнянський замок інколи плутають з Пнівським. Припускають, що його побудував хтось із Потоцьких, потім споруда перейшла у власність Куропатвів, пізніше до графа Цетнера. Нині там руїни.
Замок Яблоновських у Маріямполі побудував польський гетьман Яблоновський. Тепер там теж лише руїни воріт і фортифікаційних споруд. Частину укріплень розібрали для будівництва палацу.
Чернелицький замок збудував у 1659 воєвода Чарторийський. Ця фортифікаційна споруда зіграла важливу роль у польсько-турецьких війнах. До 1817 році замок ще був магнатською резиденцією, а з того часу занепав.
Замок Бенкевського розташований у селі Раковеці Городенківського району, на околиці біля Дністра. Нині там тільки вежа.
«Збереглася найвища вежа – донжон. Її не можна розібрати, бо як будеш розбирати знизу, то на голову впаде, а нагору вилізти неможливо, – каже Зеновій Соколовський. – Тому донжон і стоїть, а решта – знищене. Тут була каплиця, в’їзні ворота… Місцеві все розібрали на паркани».
Замок Скарбека названий на честь графа, який отримав його в 1735 році після шлюбу зі спадкоємицею споруди. Розташований у Рожнятові, нині там відділення поліції.
Замок-палац графа Рея – гарний навіть зараз, він у селі Приозерному Рогатинського району. Першим його власником був галицький підканцлер Юзеф Яблуновський, правнучка якого вийшла за графа Станіслава Рея, його рід – відгалуження Потоцьких.
«Замок збудували у стилі романтизму. Тепер він у дуже поганому стані, – зітхає Зеновій Соколовський. – Приїжджав правнук Рея, казав, що хоче, аби відновили, але результату нема. Колись був сад з реліктовими деревами, ставок з рибою – нема нічого».
Усім відомий бастіон і минулоріч розкопана Тисменицька брама – частини Станиславської фортеці. Її почали будувати у 1662 році за проєктом француза Франсуа Корассіні. Від фортеці лишилося небагато, і хоч уваги їй вистачає, та відчутно бракує бажання, розуміння, що з тим робити, і грошей. І таке, напевно, можна сказати про всі замки – не лише прикарпатські.
Чекають меценатів
За словами начальника управління культури, національностей та релігій ІФ ОДА Володимира Федорака, Чернелицький, Надвірнянський, Раковецький, Пнівський і Галицький замки належать до пам’яток національного значення, решта – до місцевого. Грошей на реконструкцію в обласному бюджеті нема, а з Києва не дають.
«До 2004 року була державна програма, за якою пам’ятки національного значення мали можливість отримати кошти з держбюджету, – розповідає Федорак. – На території Пнівського замку у 2002-2003 роках відновлювали одну з веж та укріплення. Тепер, протягом останніх двох років, завдяки старанням місцевої влади роботи знову відновилися».
На Пнівський замок витратили близько 1,5 млн грн з бюджетів різних рівнів, каже Володимир Федорак. На відбудову інших треба десятки мільйонів доларів.
«У нас немає закону про концесію пам’яток, – говорить начальник управління. – Є закон про державно-приватне партнерство, де держава, вкладаючи свої кошти, запрошує приватні структури, компанії, які теж готові інвестувати. Але ніхто не хоче. Було б добре, якби прийняли, нарешті, закон про меценатство. Тоді людина вкладає мільйон в той чи інший замок і знає, що їй це врахують в податках, матиме пільги».
Як каже Федорак, зацікавлені меценати вже є, але переважно у Галицькому та Пнівському замках, які й так не надто обділені.
Отже, найближчим часом серйозна реставрація прикарпатським замкам не світить. Хіба хтось із Потоцьких повернеться. | 
