Як говорять американці, дружина президента має на нього величезний вплив, а отже, певним чином впливає й на життя держави. Тому на особу першої леді вони завжди звертають прискіпливу увагу. В масштабах кожного міста теж є своя перша леді і вона, безперечно, відіграє значну роль у його житті. На жаль, про основні жіночі постаті в історії древнього Станиславова відомо небагато, але ми все ж переконані: вони вписали в нашу історію важливі і яскраві сторінки. Про древніх і сучасних перших леді нашого міста – читайте далі.
Анна Рисінська –перша серед рівних Найперша леді в історії нашого міста – дружина засновника Станиславова Андрія Потоцького. Анна Рисінська-Потоцька була представницею старовинного польського аристократичного роду. Шляхетський герб, до якого належала родина Рисінських, досі вважається одним із найстаріших у Польщі. Перша печатка з цим гербом датується 1318 р. До речі, нащадки Рисінських проживають на батьківщині й у наші дні. Як повідомляє «Золота книга польської шляхти» відомого дослідника Теодора Жихлінського, Анна Потоцька з Рисінських була крушвіцькою каштелянкою (Крушвіца – містечко, яке й зараз існує у Центральній Польщі, а каштелянами у часи Середньовіччя називали місцевих правителів, які провадили на певній території адміністративну і господарську діяльність). Дата народження дружини Андрія Потоцького достеменно невідома, але деякі польські дослідники припускають, що вона народилася близько 1640 р. Анна була дочкою Яна і Ельжбети з дому Фірлей і внучкою Миколая Фірлея. У шлюбі з Андрієм Потоцьким народила трьох дітей: Станіслава (1660 р. – 12 вересня 1683 р.), Катерину (нар. близько 1667 р., померла у 1718 р.) і Йосипа (1673 р. – 17 травня 1751 р.). Анна Рисінська-Потоцька підписувала міські офіційні документи нарівні зі своїм чоловіком. У 1677 р. Андрій Потоцький надав особливі привілеї жителям східного та південного передмість Станиславова, спалених турками. Цей документ закінчується так: «Цей привілей мій інкорпорую разом з усіма моїми спадкоємцями і обіцяю офіційно затвердити актами міськими разом з моєю дружиною. Для чого для кращої віри й певності при підписі моєї руки наказую прикласти печатку. Діялося в замку Станиславівським, дня чотирнадцятого, місяця січня року Господнього 1677. Андрій Потоцький, воєвода київський, Анна Потоцька, воєводина київська». Єдину згадку про характер цієї шляхетної пані знаходимо в «Збірнику польських гербів» (Herbarz Polski) дослідника Каспера Нєсецького. Згадуючи про рід Рисінських і зокрема про Анну Рисінську, він писав «Була то пані дуже великодушна й щедра до будинків Божих, особливо до нашого костелу Панни Марії в Ярославі (містечко у Польщі – авт.), де вона й була похована…» Проте більшість сучасних учених і дослідників не погоджується з тим, що Анна Потоцька була похована в Ярославі. Вважається, що місцем її останнього спочинку було підземелля Колегіального костелу Пресвятої Діви Марії у Станиславові. Проте висловлюються й думки про те, що спочатку вона справді була похована в Ярославі, а потім уже її прах перенесли до Станиславова. Померла Анна Рисінська у період між 1697 і 1703 рр.
Вікторія Ліщинська – благодійниця й… любителька птахів Наступна перша леді – Вікторія Ліщинська, дружина Йосипа Потоцького, молодшого сина Андрія. Як зазначає у своїй монографії краєзнавець Василь Романюк, Вікторії Ліщинській були притаманні всі найкращі риси давніх польок. Вона відзначалася великою і щирою побожністю, була готова до всяких пожертв. Не раз у товаристві дочки Софії відвідувала вбогих і хворих, що жили в кількох дерев’яних будинках на вулиці Каліцькій (нині Євгена Коновальця), надавала їм матеріальну та лікарську допомогу. Вікторія Ліщинська була пристрасною любителькою птахів. Давній краєзнавець Садок Баронч повідомляв, що вона мала великий пташник з канарками, де жило близько тисячі пташок. Але «перша леді» Станиславова без жодних вагань продала канарок до Гданська за тисячу дукатів і пожертвувала ці гроші на будівництво великого вівтаря для костелу. Не менше Вікторія підтримувала молодь, що навчалася у школах. За її сприяння здобувало освіту багато хлопців із бідних сімей. Померла Вікторія Потоцька 1 травня 1732 р. на 53-му році життя. До 25 травня її тіло було виставлено в залі новозбудованого палацу, який у той час населення Станиславова називало «Бліхом» або «Блехом». Звідти тіло небіжчиці тимчасово перенесли в колегію, а після чотириденного похорону поховали в костьолі єзуїтів, а не в одному з родинних гробів. У єзуїтському костьолі містився саркофаг із чорного мармуру, а в ньому прах Вікторії, що добре зберігся.
Гелена Замойська – пані Таємниця Про Гелену Замойську, дружину сина Йосипа Потоцького Станіслава (1698-1760) відомо зовсім небагато – справжня пані Таємниця. Вона народилася в сім’ї ордината (ординат – поміщик, власник родового маєтку) Міхала Здіслава Замойського, а у 1733 р. стала другою дружиною нащадка Потоцьких. Від цього шлюбу у подружжя народилося три сини — Йосип, Францішек і Вінцент. Згідно з заповітом, саме наймолодший син Вінцент мав згодом стати володарем міста, але не судилося. Померла Гелена Замойська 27.12. 1760 р.
Катерина Коссаковська – остання «приватна» власниця міста Як відомо, Станиславів був «приватним» містом, тобто його перші особи вважалися повноправними власниками. Останньою з таких «приватних» власниць була Катерина Коссаковська (1722-1803). Вона була зовсім не чужою родині Потоцьких, адже це онука Фелікса-Казимира, рідного брата Андрія Потоцького, засновника нашого міста. Крім того, у 1744 р. вона вийшла заміж за Станіслава Коссаковського, який теж мав родинні зв’язки з Потоцькими. Через 17 років шлюбу Коссаковська овдовіла. У 1770 р. за новим розподілом родинних володінь власником міста став Йосип Потоцький – син Станіслава Потоцького і Гелени Замойської. Але вже у 1771 р. у місті спалахнула епідемія чуми, яка забрала життя багатьох мешканців міста. Цю інфекцію принесли російські війська, які зайняли Станиславів і нещадно пограбували місто. Очевидно, саме через таку несприятливу ситуацію 2 листопада 1771 року Йосип і продав Станиславів Катерині Коссаковській за 1 148 000 злотих. Однак новій першій леді недовго судилося тішитися покупкою. Вже через рік місто опинилося під владою Австрії і його зайняли австрійські війська. Власниця Станиславова була змушена віддавати половину прибутків міста новій владі. Під тиском нових господарів закривається монастир тринітаріїв, а єзуїтський колегіум стає державною гімназією. Згодом Станиславів уже повністю перейшов під юрисдикцію держави.
Сучасні перші леді Івано-Франківська Ірина Борович. Дружина Богдана Боровича, який займав посаду міського голови Івано-Франківська у 1994 -1998 рр. З майбутнім чоловіком Ірина Володимирівна навчалася в одному класі, тож знає його з дитинства. За професією лікар-психоневролог, віддала цій роботі багато років свого життя, завжди вважалася чудовим спеціалістом. Зараз на пенсії, однак продовжує працювати в аптеці. Виховала з чоловіком двох доньок: Нелю (1970 р. н., вчитель за професією) і Ліду (1979 р. н., лікар). У вільний час пані Ірина з задоволенням бавить онуків. Надія Шкутяк. Колишня перша леді міста Надія Петрівна Шкутяк народилася у 1951 р. За освітою інженер-хімік, певний час працювала у регіональному відділі «Держнаглядохоронпраці», зараз пенсіонерка. Разом з чоловіком виховала двох дітей: доньку Зоряну (1974 р. н.) і сина Петра (1980 р. н.). Не любить публічності й надмірної уваги до своєї особи, віддає перевагу спілкуванню в колі сім’ї – чоловіка, дітей та онуків. Лідія Анушкевичус. Актуальна перша леді міста встигає все – вести справи фірми «Рітас», бути дбайливою дружиною й мамою трьох дітей і елегантною дамою на світських заходах. Активно займається благочинною діяльністю. Любить куховарити, мріє побувати у всіх куточках земної кулі. За освітою інженер-технолог, закінчила Вінницький політехнічний інститут. Саме у студентські роки познайомилася з майбутнім чоловіком. У 2009 р. ввійшла в десятку найвпливовіших жінок Західної України. Життєвий принцип: до мети варто йти помалу. Якщо відразу ставити високі планки, можна втратити все. Історія нашого міста завжди була непростою, але важко заперечити, що бути першою леді сучасного Івано-Франківська значно складніше, ніж першою пані Станиславова триста чи чотириста років тому. Адже шалений ритм та «інформаційний бум» сучасного життя навіть не снилися нашим пра-прабабусям. Залишається сподіватися, що й майбутні перші леді міста нададуть нам привід ними пишатися – і не лише своєю чарівністю, а й добрими справами. Олена Бучик | 
