Четвер, 23.05.2024, 17:22:26

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
«  Лютий 2021  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
 
Архів новин
Головна » 2021 » Лютий » 5 » Жупа, точніше, те, що від неї лишилося
12:24:42
Жупа, точніше, те, що від неї лишилося

Село Петранка, що на Прикарпатті, входить до складу Рожнятівської об’єднаної територіальної громади. Розташоване по обидва боки річки Бережниці. Перше, що неприємно вражає, – це стан доріг. Рейсовий автобус легенько котився від села до села, бо сказати, що їхав, не можна. Дорогою підсідали жителі навколишніх сіл – Топільського, Вербівки та Каменя. Місцева дорога навіть не у вибоїнах, а у справді глибоких ямах.

Заробляють, щоб вкладати

Село Петранка розкинулось на 7,5 км вздовж і 5 км упоперек. Колись тут був колгосп, розвинене льонарство, відтак – радгосп, селянська спілка “Петранка”. Нині залишилися хіба руїни та згадки про ті роки.

З Рожнятова відстань до Петранки складає 12 кілометрів, їдемо туди рейсовим автобусом. Їхати в село радять у базарні дні, тобто коли працює продуктовий ринок у селищі Рожнятів – тоді найбільша ймовірність, що водій не скасує рейс, бо є велика кількість пасажирів. Хоч село розташоване з одного боку близько до Калуша, з другого – до Рожнятова, з третього – до Перегінської ОТГ та Богородчан, але через бездоріжжя селяни часто змушені добиратись туди пішки.

Втім, незважаючи ні на що, у Петранці життєрадісні і працьовиті люди. Як колись, так і тепер годувальницею села в основному є земля. Селяни ґаздують і дають собі раду. Розвиненої промисловості у селі нема, тож багато петранківців їдуть на заробітки, а повертаючись, вкладають кошти у малу батьківщину. Чи не у кожній хаті є коні та гужовий транспорт, так звані підводи (ґазди називають їх фірами). Така вже вона, Петранка, – статечна і ґаздовита… Крім того, село відоме видобутком солі: ще в XVIII столітті тут була солеварня.

Місцеві жителі зустрічають нас привітно і на запитання, де є соляна криниця, одразу направляють до тієї місцини, у Горішню Петранку (до слова, село поділене на дві частини – Горішню та Долішню Петранку). Прибувши на місце, бачимо, що криниця з сирівцем – соляною ропою – збереглася, міцною є і надземна частина дерев’яного колодязного зрубу. Ропу використовують і нині. Якраз за нами до криниці під’їхав автомобіль однієї з хлібопекарень Рожнятівщини.

Люди, які живуть неподалік, розповіли, що село і його околиці з давніх часів були відомі соляними джерелами. На одному з них була побудована солеварня (у народі її називають «жупа»).

Сіль возили навіть у Литву

За свідченням старожилів, колись сіль була настільки дорогою, що її називали “білим золотом”. Тоді не було холодильників, тому соління було основним способом тривалого зберігання харчових продуктів. Мистецтво солити м’ясо та рибу дуже добре відоме петранківцям. Вони засолювали м’ясо свиней, качок, курей, готували соління на зиму.

У давнину соровицю (соляну ропу) добували з сировинного вікна, тобто з криниці, за допомогою коша з лозини, обтягненого воловою шкірою. Коші з соровицею витягали з криничної глибини каратом, що обертався за допомогою коня, якого поганяв робітник. Видобуту соровицю розливачі вливали до залізних котлів, які називалися панвами. Вже згодом у тих котлах, що були прикріплені на ланцюгах над вогнищем, і варили сіль. Цей процес тривав до повного випаровування води, внаслідок чого одержували сіль у твердому стані. За цим робочим етапом наглядала людина, яку звали зваричем.

Бочкову сіль варили переважно у літній час. Петранківська жупа була державною, тому дрова для солеваріння безкоштовно надавалися з лісів. Держава платила за порубку та вивезення дров. Збут бочкової солі зі скарбових солеварень також відбувався за державний кошт.  У 70-х роках XVIII століття річна продукція бочкової солі петранківської жупи становила 24 000 бочок, або 16 800 центнерів на рік.

Продукція з петранківської солеварні розповсюджувалася далеко за межі села. Виготовлена тут сіль розвозилась на Поділля, Київщину, в Білорусь і навіть Литву.

У XVIII столітті петранківська солеварня входила до складу так званих «руських», тобто галицьких жуп, до яких належали соляні копальні Коломийщини, Самбірщини і Долинщини.

Після першого поділу Польщі і приєднання Галичини до Австрії у 1783 році австрійський уряд розділив соляні родовища в Галичині на три групи з центрами у Самборі, Делятині і Коломиї. Петранківська солеварня перейшла під Делятинське управління, що на Надвірнянщині. Австрійський уряд поставив у солеварні своїх управителів.

Внаслідок приєднання до Австрії Галичина виявилась відірваною від більшої частини українських земель, як-от Волинь, Правобережна Україна, а також Молдавії і польських територій, які протягом довгого часу були головними споживачами солі, що добувалась на прикарпатських соляних промислах. Відрив від великих ринків збуту поставив соляну промисловість Галичини в скрутне становище. Варіння бочкової солі в Петранці почало занепадати. Відомо, що у 1816 році середня кількість річної продукції петранківської солеварні становила 5300 центнерів. У зв’язку з цим, а також з метою економії палива (солеварні споживали велику кількість дров, а відсоток виходу солі був низький) австрійська адміністрація закрила більшість солеварень та соляних криниць. Така доля спіткала у 1820 році і петранківську солеварню.

Криниця та два джерела

На початку XIX століття солеварні Галичини входили до складу об’єднаної адміністрації державних лісів та солеварень. Після закриття петранківської солеварні на базі адміністративних і господарських споруд було створено надлісництво Калуського заряду лісів.

До наших днів на місці солеварні збереглась у Петранці тільки соляна 70-метрова криниця. Також збереглись залишки дерев’яного водогону, прокладеного в землі з труб, видовбаних з однакових дерев’яних колод довжиною 6 метрів (які не розколювали). Вони були скріплені металевими обручами з нержавіючої сталі. Призначення цього водогону і час його спорудження невідомі. Можливо, він служив для подачі чистої джерельної води для потреб солеварні.

А крім цієї соляної криниці, у Горішній частині села є ще два джерела. Одне – в урочищі Медведівка, що отримало назву Солище, а друге – в лісі.

Мар’яна ЛОКАТИР

ВІД АВТОРА: За надану історичну довідку для написання цього матеріалу висловлюю подяку вчителю фізкультури Петранківської гімназії Миколі Миколайовичу Леніву, який досліджує і вивчає історію цього села.


Переглядів: 243 | Додав: Dnister









Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі







Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 24. 
Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю. 
Висловлюємо подяку авторам за їхню нелегку працю! 
Через технічні можливості сторінки ми не можемо подати посилання (гіперлінк), проте вкажемо прізвище автора (або ресурс походження). 
Нашим завданням є збір масиву інформації з різних джерел - щоб зацікавлені особи мали можливість з нею працювати. Ряд інтернет - сторінок з часом втрачають свої попередні публікації, ми старатимемося їх зберегти на цьому ресурсі. 

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Спілка та веб - сторінка не є власником авторських матеріалів, тільки популяризує їх для загальної обізнаності.

Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах. 

Copyright MyCorp © 2024