Четвер, 23.05.2024, 09:21:06

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
«  Червень 2023  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
2627282930
 
Архів новин
Головна » 2023 » Червень » 5 » Зворушлива чарівність лялькових вистав
08:53:18
Зворушлива чарівність лялькових вистав

Під час лялькової вистави події розвиваються на очах у глядача – він неначе сам бере в них участь і радіє щастю одних героїв та обурюється поведінкою інших. Зв’язок із глядачем надає ляльковому театру надзвичайної сили, здатної примусити зовсім несхожих між собою людей зворушитися одним почуттям, заплакати разом чи засміятися одним загальним сміхом. Незважаючи на те, що стаціонарний ляльковий театр у нашому місті з’явився лише у 1945 році, історія галицького лялькового мистецтва сягає давніх часів.

Аматорські лялькові вистави

Першим театром ляльок, відомим у Галичині, можна назвати вертеп – пересувний ляльковий театр, де ставили релігійні та світські вистави. У польській культурі вертепові відповідала шопка. Найбільш поширеним вертеп був у XVII–XVIII столітті, хоча перша згадка про нього датується ще 1533 роком. Традиційний вертепний спектакль у той період складався з двох частин: різдвяної містерії про народження Христа й переслідування його Іродом і короткої вистави народно-побутової тематики. У народному вертепі дія завжди зосереджувалася навколо боротьби добра зі злом, життя зі смертю. З вертепами виступали під час ярмарків, на міських та сільських площах під час свят. Вертепний ляльковий театр мав форму дерев’яного будиночка, розділеного на дві частини. Перша частина була призначена для показу різдвяної містерії, друга – для побутової чи сатиричної вистави. Інколи вистави лялькового театру поєднувалися з грою живих людей.

Поступово ляльковий театр ставав популярною і поширеною розвагою, в якій виразно прослідковувалися риси мистецтва. З XVIII століття також існували сталі мандрівні трупи, які привносили якість і технічність до лялькових вистав, а також сприяли формуванню шаблонів, які ламалися непрофесійними лялькарями.

На початку XIX століття народний театр остаточно поступився сталим мандрівним трупам. У період розквіту романтизму місцева інтелігенція починає сама влаштовувати аматорські лялькові вистави, які часто поєднувалися з вивченням і збереженням народних традицій. Ляльковий театр став домашньою розвагою, а діти нерідко самі вирізали з шаблонів театри та ляльок для гри. Іграшкові мінітеатри продавалися також у крамницях, і загалом гра з ляльками часто перетворювалася на театр і навпаки. Дуже швидко на це прийшла мода – і ось уже такі ліричні або сатиричні вистави, нерідко з додаванням етнографічних деталей, стають дуже популярними у середовищі освіченого міщанства. Часто ці вистави мали невибагливий сюжет про кохання людей із різних верств суспільства.

Зростання популярності ляльок сприяло тому, що їх почали виготовляти з якісніших і тривкіших матеріалів. Замість фігурок із льону і паперу з’явилися ляльки з дерева та кераміки, розмальовані майстрами-лялькарями та вбрані у гарний одяг. Волосся, яке спочатку просто малювали фарбами або виготовляли з обрізків шкіри, замінили нитками та пряжею, а іноді навіть справжнім волоссям.

Професійні вистави

У травні 1903 року до Станиславова прибув «трансформаційний театр» Артура Завадського і дав кілька вистав для місцевої публіки в залі театру. До репертуару входила п’єса «Любитель ляльок», у якій брали участь як живі актори, так і лялькові персонажі.

У серпні 1908 року в театральній залі Станиславова відбувся гумористичний вечір, під час якого гостям продемонстрували дві мінівистави – «Ідеальна пара» і «Коханець ляльок». В останній виставі також були задіяні лялькові персонажі.

У липні 1911 року до Станиславова з гастролями завітала трупа з міста Познань і, знову ж таки, потішила місцеву публіку виставою, в якій спільно грали і люди, і ляльки. Дія відбувалася то на фабриці ляльок, то у салоні багатого дому, декорованому ляльками. Вистава супроводжувалася численними «магічними» ефектами і мала великий успіх у глядачів.

Газета «Кур’єр львівський» за травень 1912 року повідомила, що у Львові мали відбутися вистави театру ляльок «Львівські маріонетки». Цей театр давав вистави на побутову, сатиричну та політичну тематику, а квитки вартували від 60 галерів до 3 корон. Крім того, у Львові діяла так звана «лялькова клініка», де ляльок ремонтували і шили для них новий одяг. Ця «лялькова клініка» активно рекламувалася і в станиславівській пресі.

У міжвоєнний період до тодішньої Польщі часто приїздив на гастролі знаменитий театр італійського лялькаря Вітторіо Подрецца, який давав вистави і в галицьких містах та суттєво вплинув на подальший розвиток місцевого лялькового мистецтва. Ці вистави користувалися великим успіхом у глядачів, тому преса відгукувалася про них із захопленням: «Уявіть собі маленьку сцену, яка споряджена так, як у звичайному великому театрі, з лаштунками і завісою. У передмові до вистави пан Подрецца зауважив, що в його театрі задіяні 500 ляльок і 23 працівники. Нарешті піднялася завіса, і ми бачимо різнобарвного паяца, який намагається влізти на велику кулю. Але йому це ніяк не вдається! Аж тут вибігає тендітна танцівниця і легко застрибує на неї. Після неї на сцені з’являється лялька-співачка і ніби співає. Точніше співає актриса, але лялька рухає губами, відкриває рота, точно імітуючи спів. І ось нарешті починається власне вистава. На сцені бачимо чорношкірих людей, а також жирафів та слонів. Всі вони маленькі й тендітні, але виконують доволі складні рухи. Важко повірити, що це здійснюється лише смиканням за десяток мотузочок. Після короткої паузи нам показали японську оперетку та кілька сценок-мініатюр із різними сюжетами. Паяц гнався за метеликом, поліція заарештувала трьох злодіїв, лялька-піаністка сіла за фортепіано і готувалася дати концерт… Ніколи ми ще не бачили чогось настільки гарного і кумедного…»

Стаціонарний ляльковий театр

Офіційною датою заснування лялькового театру в нашому місті вважається 6 березня 1945 року. В обласній газеті тоді було надруковане оголошення: «Станіславське обласне відділення у справах мистецтв, Станіславська обласна філармонія оголошують набір в обласний ляльковий театр акторів-чоловіків та жінок-актрис. Адреса контори філармонії: вул. Червоноармійська, 1. Прийняті на роботу забезпечуються квартирами, столовою». Наприкінці квітня того року відбулась прем’єра вистави «Гусеня» за п’єсою одеської казкарки Ніни Гернет. Театр очолила режисерка Т. Нікітіна і разом із нею до творчого колективу ввійшли художник О. Дикий, актори К. Коцинська, Т. Платхіна, Л. Дмитрієва, Д. Дубей, М. Глибчук, В. Антонов, О. Олійников, М. Басалига.

Цікавою особистістю був Олександр Дикий – художник, котрий працював у театрі з часу заснування і до 1967 року. Він отримав професійну освіту в Краківській академії мистецтв і став автором художнього оформлення та ляльок для перших вистав. Декілька з них досі зберігаються у музеї театру. Під його керівництвом набули досвіду театральні художники, які працювали у театрі в подальші роки.

Нелегкими були перші кроки у діяльності театру. Бракувало досвіду, актори лише починали опановувати складну майстерність водіння ляльок, примітивними були й конструкції самих ляльок. Свого приміщення театр не мав. Спочатку лялькарі працювали в Палаці піонерів (нині вул. Січових Стрільців, 37), а з 1949 до 1954 року – на вул. Шевченка, 1. Вистави показували у дні, коли була вільна сцена, а в основному працювали на виїздах у районах та селах області. В 1954–1956 роках театр мав одну кімнату в будинку, де тепер Народний дім «Просвіта» (вул. Грушевського, 18). Тоді театр почав показувати більше вистав безпосередньо у школах, дитячих садках, побував на гастролях майже в усіх областях України та навіть за її межами. В 1956–І957 роках театр працював у Народному домі «Княгинин» (вул. Галицька, 108), а в 70-х роках переїхав до одноповерхового будиночка на теперішній вул. Бандери. В цьому будиночку навіть не було сцени і лише одна кімнатка для репетицій та кілька майстерень.

Значно вдалішими для івано-франківських лялькарів видалися 1980-ті роки. 24 квітня 1981 року відбулося урочисте відкриття стаціонарного приміщення театру на вул. Незалежності, 10-А. На хвилі епохальних змін у «буремних дев’яностих» 27 лютого 1991 року постановою Ради міністрів театру присвоєно ім’я Марійки Підгірянки. Та через два роки колективу довелося розпрощатися з чудовим приміщенням, де були належні умови для роботи: сцена, майстерні, затишний передпокій і кімната для зустрічей із маленькими глядачами. Будівля буквально завалилася, а лялькарі знову залишилися просто неба. Почалися довгі ходіння по кабінетах владних мужів різних рівнів, у результаті чого театр знову опинився «у приймах» Народного дому. Проте ні роки без власного приміщення, ні не завжди комфортне перебування в Народному домі, ні фінансові негаразди не завадили зберегти високий творчий рівень театру, який відзначали театральні критики і громадськість. Трохи згодом театр покинув Народний дім та скористався люб’язністю отця-митрата Миколи Сімкайла, який надав приміщення Катехитичного центру для показу вистав.

І от після довготривалої реконструкції зали та майстерень 1 червня 2005 року відбулося урочисте відкриття театру в новому приміщенні, приурочене до 60-річчя від дня заснування. В історії колективу було чимало радісних і прикрих подій, проте незмінним залишилось одне – бажання розвивати своїх маленьких глядачів і творити для них свято. Адже ляльковий театр дозволяє стимулювати дітей до образного й вільного сприйняття навколишнього світу – людей, культурних цінностей, традицій. За його допомогою дитина вчиться поважати чужу думку, фантазувати, спілкуватися, бути толерантною до  різних точок зору. Сценки з вистави, що надаються у вигляді проблемних ситуацій, вимагають від дитини і дорослого спільних пошуків правильної відповіді.

Олена БУЧИК


Переглядів: 60 | Додав: Dnister









Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі







Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 24. 
Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю. 
Висловлюємо подяку авторам за їхню нелегку працю! 
Через технічні можливості сторінки ми не можемо подати посилання (гіперлінк), проте вкажемо прізвище автора (або ресурс походження). 
Нашим завданням є збір масиву інформації з різних джерел - щоб зацікавлені особи мали можливість з нею працювати. Ряд інтернет - сторінок з часом втрачають свої попередні публікації, ми старатимемося їх зберегти на цьому ресурсі. 

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Спілка та веб - сторінка не є власником авторських матеріалів, тільки популяризує їх для загальної обізнаності.

Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах. 

Copyright MyCorp © 2024