Здається, що на небезпеку та непорядок на вулицях чи поведінку сусідів нарікають лише наші сучасники, а насправді й у давні часи людей турбували ті ж проблеми: бруд, небезпечний рух транспорту, неякісні послуги та байдужість чиновників. Завдяки тогочасній пресі ці голоси невдоволення дійшли до нас, дозволяючи зазирнути у повсякденне життя міста понад сто років тому, пише Західний кур’єр. Пошта, транспорт і новинки технічного прогресу На зламі ХІХ і ХХ століть мешканці Станиславова часто нарікали на роботу пошти. Так, у 1888 році вони скаржилися, що листоноші надто повільно працювали і на віддалених вулицях не розносили листи двічі на робити. Але міська преса заступалася за поштових працівників, адже тод лише шість, і вони просто фізично не могли виконати такий величезний о наголошувала, що кількість листоношів у місті варто було би збільшити х було у місті й поштових скриньок для листів, зокрема мешканці вулиці Л Шевченка) скаржилися, що на їхній вулиці не було жодної, тому їм довод відправити листа.

В 1905 році пошта запровадила нововведення – з того часу мешканці міс самостійно на пошті, а їх розвозили поштовими возами адресно кожному позитивно оцінили цю нову послугу. В листопаді 1905 року містяни скаржились на недостатню кількість возів посилки до адресатів на віддалених вулицях д значно ускладнювало життя, адже тоді мешканці не могли прийти і самос мусили чекати, поки її привезуть.

Виклик али нарікання у містян і деякі новинки технічного прогре с у, зокре продажу, які після вкидання монети м али видав ати цукерки, шоколадки, У 1909 році один із дописув ачів газети «Кур’єр станиславівський» назвав «Нещодавно я вкинув до ав т о м ату, що стоїть на пероні залізничного вок з галерів. Але чи то через неналежне функціонування ав т о м ату, чи то з інш по трібних предметів, ні назад моїх грошей. Я звернувся зі скаргою до за але вони мені повідомили, що такі скарги чують ду же часто. А їх вар то б центрального офісу фірми, що виробляє ці ав т о м ати і знах одиться у Відн дивув атися, що керівництво вокзалу дозв оляє встановлюв ати подібні ав т о пастками для грошей. Покупці повинні м ати право о трим ати або відповід грошей, які вони вкинули в ав т о м ат». Перший кіноте атр С таниславова «Уранія» станом на 1908 рік не мав ну м глядачі мусили або прих одити заздалегідь, щоб зайняти кращі місця, або якщо вони спізнилися. Через це виник али різні конфлікти і непороз умінн звер т алася до керівництва кіноте ат ру з про ханням запровадити нумеров а В 1910 році містяни скаржилися на ав т омобілі, власники яких їх али в ули Зазначалося, що якийсь необережний ав т омобіліст у т ому році наїхав на Крайндлю Ше хтер, яка зазнала важких травм. Втім, дістав алося і візник а г отелем «Центральним» влаштув али собі ст оянку і пов одили себе ду же ш сусідніх кам’яниць уночі не могли склепити очей. Наступного 1911 року багато скарг надх одило на неналежне обслуговув а вони чомусь працюв али саме т оді, коли телефонну станцію обслуговув а л ст аті. Тоді до телефонної станції було ду же складно до дзвонитися і, до т о були неввічливими з абонентами. Побут і порядок Важливою проблемою для С таниславова кінця ХІХ ст оліття була недост а адже у місті ще не б уло централізованого в одопост ачання. Так, у 1886 ро закрили єдиний колодязь, що знах одився на Торговиці (тепер парк Воїнів кілька сотень мешканців з будинків поблизу мусили йти по в оду до дальн Торговиці, де т оді відбувався продаж худоби, брак в оди став справжньою людям в тамув ати спрагу, ні худобу напоїти. Ще три роки т ому Повітова р будівництво нового колодязя на Торговиці, але роботи затягнулися на нев році на відсутність колодязя на їхній в улиці скаржилися й мешканці в ули Січових С трільців). Раніше там був колодязь перед будинком № 40, але й

міркувань. Влада міста прийняла рішення той колодязь почистити і знову користування мешканців. Але ніякі очисні роботи довго не проводилися, написати звернення до міської ради. Проте найчастішими були скарги на безлад та антисанітарію. Зокрема в 1 «Кур’єр станиславівський» нарікав на купи сміття у місті: «Станиславів узимку виглядає ще більш-менш добре. Мороз робить покривало снігу приховує весь бруд і непорядок. А восени, незважа хідники і газове освітлення, ми бачимо на вулицях бруд і смердючі к призначила санітарну комісію, яка видає дуже правильні звернення нічого не робить. А тим часом канал навпроти скверу Краттерівка (т Авт. ) смердить, а площа Міцкевича – то один великий смітник. Що передмістя? Часто там не можна пройти тротуаром, бо він завалений соломою. Не кажучи вже про подвір’я кам’яниць, де часто купи сміт кубічних. Навесні я бачив біля помешкання двох міських радних здо там уже хтозна скільки часу. Тут треба також згадати про звичай наш сміття просто на подвір’я чи на вулицю. Крім того, деякі купці розпа а папери залишають, і їх потім вулицями носить вітер». На непорядок скаржилися й мешканці вулиці Зарванської (тепер вул. Закл році вони написали колективну скаргу до міської ради, у якій ішлося про пролягала поблизу від броварні Седельмаєра, була у «повному середньов говорити про її чистоту та освітлення. Вона мала вигляд брудного провул Мешканці вимагали, щоб вулицю очистили від болота і сміття, щороку п проклали хідники хоча б на частині вулиці. Подібна ситуація була і на вул вул. Коновальця). В 1889 році мешканці скаржилися на те, що на поля ни який знаходився на Зосиній Волі, виливалися екскременти. Люди просил відповідну заборону, яка би захищала їх від такого неподобства, яке могл інфекцій та епідемій. Мешканці Зосиної Волі також скаржилися, що біля завжди панував тлум. Люди прали біля неї, мили посуд, а візники фіакрів результаті бруд нерідко потрапляв у криницю і забруднював воду.

Безпека Важко повірити, але у 1886 році джерелом небезпеки для містян була … гігієнічний заклад знаходився на сучасній вул. Грушевського, проте будин стані, що з фасаду сипалася штукатурка. Того року один місцевий лікар, я римську лазню, мало не загинув через те, що з лазні на нього впав шматок

численні попередження, власник не хотів відремонтувати кам’яницю, хоч шматки. Перехожі намагалися обходити стороною небезпечну будівлю.

Наприкінці ХІХ століття Станиславів був потужною військовою базою, д багаточисельний гарнізон. Така велика кількість військових також вносил життя містян. В 1887 році мешканці вулиці Нової і Ґолуховського (тепер надіслали звернення військовому керівництву відносно того, що тротуари військових навчань, і військові не можуть використовувати їх для своїх м офіцери вели військові підрозділи на навчання тротуарами, змушуючи пі сходячи з тротуару в болото. Незважаючи на це звернення, в 1889 році га станиславівський» повідомила, що військові все ще гарцювали тротуарам

«Близько полудня, коли найбільший рух, батарея артилерії на великі може розвинути кінь, їхала людними вулицями міста. Обійшлося бе але налякані перехожі ледве встигали відскочити». Того ж року мешканці вулиць Ґіллера (тепер вул. Гординського – Авт.) і К Мазепи – Авт.) скаржилися на військову пекарню, яка сильно димила, а і іскри. Коли пекарня працювала, всю околицю огортав дим, а іскри могли загоряння чийогось будинку.

Наступного 1890 року містян хвилювало самоуправство з боку деяких го пана, що мешкав по вул. Липовій. Під час танення снігу він трохи підняв щоб вода краще стікала з його подвір’я до рову. Собі він зробив краще, а

спотикалися, або втрачали рівновагу, коли наступали на ті дві плитки, і р сталося з якимось торговцем склом і порцеляною, який ніс великий коши Захитавшись на плитках, він упав, а з ним і корзина зі склом. Коли бідола позбирати товар, то виявив, що збирати вже нічого, бо посуд перетворивс негарно – робити добре собі, створюючи проблеми іншим. Хвилювала містян і кримінальна ситуація. В 1905 році мешканці вул. Коп те, що їхньою вулицею вечорами і ночами бродили якісь підозрілі типи, я вчиняли крадіжки і спустошували сади. Поліцейські чомусь рідко навіду тому мешканці мусили займатися самозахистом і відлякувати злодіїв рев

Попри всі ці скарги, Станиславів поступово змінювався і розвивався, дол за кроком. Чимало з тих труднощів сьогодні вже здаються безмежно дале Та водночас у цих наріканнях легко впізнати знайомі мотиви, адже і суча Франківська дуже полюбляють скаржитися. І це, мабуть, найкраще свідч часи, технології й обставини, а людська натура залишається незмінною.

Олена БУЧИК