Великодні дні характерні тим, що в період свят відвідуються цвинтарі; прибираються могили рідних; згадується про тих, хто вже давно не з нами. Більшість з нас неодноразово могли цікавитися старими надгробними пам’ятниками, читати їхні написи і розглядати світлини на них; думати ким вони були в житті, якою була їхня доля.

Особливо це цікаво на старих цвинтарях, де збережені пам’ятники австрійського та польського періодів. На жаль, переважно окрім інформації, яка зафіксована на стелах, мало що можемо довідатися про тих, хто вже в інших світах. Навіть родичі в четвертому-п'ятому поколіннях, окрім того, що знають що тут спочиває їхній предок, нічого конкретнішого не можуть оповісти.

Олег Ущенко виріс у Станіславі (офіційно вже – Івано-Франківську) між 70-80 роками. То було місто, де Великдень святкували напівпідпільно, а «наштукатурені» тодішньою совковою косметикою комсомолки на підступах до церкви записували прізвища школярів. Але разом з тим із квартир тягло запахом свіжоспечених пасок, а відомий співак сидів на лавці під будинком і нюхав повітря зі словами «як гарно пахне хлібом». Про той час режисер і письменник Олег Ущенко написав книжку спогадів «За тиждень Великдень».

Місто жило двояко

– Отче Ігорю, з якою метою засновували «Нову Зорю»?

У чепурному селі Бринь Галицької громади добре знають пічника Андрія Легіна. Та й не лише в селі, але й далеко за межами Івано-Франківщини. Майстер повертає людям традицію кахельних печей і відроджує ремесло пічникарства, пише Репортер.

Андрій Легін зустрічає біля хати в кінці села, запрошує всередину. В кімнаті тепло від зеленого п’єцу, за склом якого повільно танцює вогонь.