«Свято Героїв» місцеві скаути відзначили конкурсом маршової ходи, а родичам закатованих у минулому столітті пластунів вручили найвищу посмертну відзнаку.
«День Героїв» івано-франківські пластуни розпочали з відкриття фотовиставки «Обличчя звитяги», приуроченої 100-річчю Українського Січового Стрілецтва. Тоді цей легіон був зразком вишколу та моральних якостей, нині його заслуги можуть вивчити усі охочі, до речі, не лише пластуни. На плацу фортечної площі провели відкритий конкурс маршової ходи серед юнацьких куренів. Вже згодом у Меморіальному сквері вшанували пам’ять Січових Стрільців. Їх могили прикрасили зеленими віночками. А родичам пластунів, які полягли за Українську державність, вручили найвищу посмертну відзнаку - Залізний пластовий Хрест.
«Залізний пластовий Хрест вручають родичам тих, хто загинув в бою чи закатовани ... Читати далі »

Раніше міста ділились на середмістя й передмістя. Це не зов­сім відповідає сучасному центрові та спальним районам. До кінця XVIII століття значні галицькі міста були оперезані стінами, вежами, бастіонами та іншими укріпленнями. Усе, що було всередині мурів, називалося середмістям, за ними – передмістям.
Будинки у середмісті тулились один до одного, тут не було розлогих подвір’їв і зелених садочків. І земля в центрі коштувала значно дорожче, в рази. Чому? Та бо там було значно більше шансів, що твою нерухомість не спалять татари, повсталі селяни чи найманці магната-конкурента.
Мешкати у центрі міста могли лише заможні люди. До них відносились і вірмени, які заробили капітали на торгівлі худобою, обробці шкір та інших ремеслах. Їхня дільниця сформувалась у південно-східній частині Станиславова навколо вірменської церкви. То були кілька вуличок, як і більшість ... Читати далі »

У радянській Україні завзято боролися з українським націоналізмом. Малювання тризубу на паркані тягнуло на кримінальну відповідальність та незмиваний ярлик «буржуазного націоналіста». Партійні чиновники скоса дивилися на усілякі шевченківські вечори, й навіть просте носіння вишиванки викликало питання у всяких-ружних «органів».
І ось на тлі цих переслідувань наше місто вкотре заявило про себе як про столицю Бандерівщини. У 1964 році ­київське видавництво «Мистецтво» випустило набір листівок «Івано-Франківськ». Одна з них називалася – «Парк біля міського озера». І все там ніби у форматі – широка алея, що веде до центрального озера, довжелезна клумба, численні лавки – тиша і спокій. Але ж ті лавочки безсоромно помальовані у жовто-синє! Що це – свідома провокація проти радянської влади чи проїзд ... Читати далі »

Шанована і популярна серед містолюбців книжкова серія „Моє місто” видавництва „Лілея-НВ” поповнилась черговим виданням – книгою Зеновія Соколовського „Архітектори радянського Івано-Франківська”, презентація якої відбулася 29 травня в обласній універсальній науковій бібліотеці ім. І. Франка.
За словами модератора зустрічі, голови історико-краєзнавчого об'єднання „Моє місто" Зеновія Жеребецького, у новій книзі автор поставив собі за мету розкрити таємниці архітектурного середовища радянської доби. Адже про архітекторів, які недавно жили чи живуть у нашому місті та творили споруди, які прикрашають центральну частину й околиці обласного центру, про творців радянського Івано-Франківська ми  зазвичай знаємо дуже мало або не знаємо нічого. А презентоване видання є, власне, першою ґрунтовною спробою розповісти про цих людей ш ... Читати далі »