З давніх-давен наші пращури ідентифікували себе як націю за допомогою прапора. Історія синьо-жовтого стяга розпочинається ще у ХІІІ ст. Вчені дослідили, що походить він від герба Галицько-Волинського князівства – золотого лева в синьому полі. До ХVІІІ ст. українці використовували різноколірні прапори, тому що допомагаючи тому чи іншому монархові, виступали з чужими стягами, і вони зазвичай і залишалися в козаків. Крім того, кожне місто мало свій символ. Пізніше по всій сучасній території України поширилася синьо-жовта кольорова гама. Значення цих кольорів на прапорі традиційно трактують як поєднання чистого, мирного безхмарного неба, що простягнулося над жовтим кольором хлібного лану – символ праці і достатку. Богдан Болюк, голова Коломийської районної ради, зазначив, що за це ніжне полотно полягли мільйони українців, які прагнули бачити Україну лише під таким прапором. Весь час український народ був під гнітом поневолювачів і вся історія нашої держави – це приклад боротьби за свою незалежність. Прапор допомагав людям підтримувати силу духу і, знаючи це, в радянські часи купити тканину цих кольорів було неможливо, тому що влада подбала про викорінення українських вольностей. Під страхом смерті відважні чоловіки і жінки шили прапори з синього та жовтого одягу і вішали їх на сільських, міських радах. Цей шматок тканини пробуджував у людях відчуття патріотизму, тому що з молоком матері передавалося вічне прагнення до свободи. Відтак ще 1989 року в селі Воскресинці вперше було піднято наш стяг. Тоді цей вчинок розцінювався, як героїчний. 24 липня 1990 року на флагшток перед будівлею київської мерії був піднятий синьо-жовтий прапор, освячений у Софіївському соборі владикою Володимиром і настоятелем храму Бориса і Гліба Української автокефальної церкви отцем Юрієм. З 1992 року він став офіційним атрибутом держави. Лише від 2004 року ми почали святкувати День прапора на державному рівні. Цього року в Коломиї святкування Дня прапора відбулось за звичним сценарієм. Святкова хода представників влади, патріотів, старших і молодших громадян нашого міста пройшла від площі Відродження до Вічевого майдану. Зранку відбулося відкриття і освячення пам’ятника борцеві за волю та незалежність України, почесному громадянинові міста Коломиї Григорієві Пришляку на цвинтарі, що на вулиці Довбуша. Ще дев’ять років назад помер цей чоловік і лише тепер за підтримки голови Івано-Франківської облдержадміністрації Михайла Вишиванюка стало можливим вшанувати великого патріота та увіковічнити пам’ять про нього надгробним монументом. Уже наступного дня українці прокинулися у вже майже дорослій країні. Двадцять років промайнули. Було все: обнадійливі підйоми і болючі падіння та розчарування. Враховуючи всю складність нашої неоднозначної історії, важко когось у чомусь звинувачувати. За роки незалежності вже мали багато повчальних уроків. На правду, вони не можуть минути марно! Незалежність принесла можливість реалізації – особистої та загальнодержавної, можливість розвитку – особистого і загальнодержавного, але також і необхідність відповідальності – так само особистої та загальнодержавної. З останньої справи складаються найгірше. Та не будемо про сумне… Зранку пройшли богослужіння в церквах міста за полеглими у боротьбі за волю та незалежність України. Далі програма передбачала урочисте віче та звернення міського голови Ігоря Слюзара, голови Коломийської районної державної адміністрації Михайла Негрича до мешканців міста та району. Опісля була загальноміська акція «Молитва за Україну». Далі події перенеслися на площу перед Музеєм писанкового розпису, де відбулась акція «Стань Українцем». А далі вся увага зосередилася в парку імені Кирила Трильовського. Саме там відбувся святковий концерт за участю колективів народної творчості міста і району. У рамках святкування 20-ої річниці Незалежності України в Музеї історії міста Коломиї відбулась презентація збірника Покутського фонду ім. Леся Гринюка «Творчий дім: Воскресінецька гора» та нагородження академіка Василя Лизанчука премією ім. Леся Гринюка. Якщо казати відверто, то не відчувалося в місті в цей день патріотичного піднесення і гордості за свій народ. Чи то після Спаса вже бракувало сил святкувати, чи просто ми все ще не готові усвідомити, що в руках тримаємо найдорожчий скарб – свободу. Оксана Рижук, Коломия Новини Коломиї | 
