Стаття присвячена висвітленню історії діяльності Галицької археологічної експедиції, яка проводила обстеження території столиці Галицько – Волинського королівства, здійснювала в окремих районах княжого міста розкопки, а цілий ряд її учасників (В. Гончаров, В. Довженок, М. Малєвська) дали глибоке наукове висвітлення здобутих в процесі досліджень матеріалів. Роботу цієї «дивної експедиції» продовжив професор М. Каргер, який завершив дослідження фундаментів храму святого пророка Іллі і ротонди XIII ст. в с. Побережжя. Експедиція не виконала завдань, поставлених перед нею політичним керівництвом країни, приходять до такого висновку автори публікації, але своїми успішними розкопками нагромадила неоціненний джерельний матеріал до історичної топографії давнього Галича, його господарсько - економічної історії та відтворення мистецької спадщини.
Назва нашої статті не відображає її стратегічної мети, а саме намагання показати всю філософію діяльності «дивної» археологічної експедиції, яка працювала на теренах княжого Галича в післявоєнний період. Її очолили два провідних науковці Інституту археології АН УРСР Володимир Гончаров та Володимир Довженок, а до складу пошуковців увійшли тоді ще молоді вчені, які згодом стали гордістю української археологічної науки – Олексій Ратич (Інститут суспільних наук у Львові АН УРСР), Борис Тимощук та Ірина Русанова (Чернівецький музей), Йона Винокур (Чернівецький університет), дослідники із Львова та Станіслава. В одній із своїх статей В. Гончаров, не підозрюючи того, розкрив істинні причини утворення «дивної» експедиції. Археолог констатував, що княжий Галич привертав до себе увагу наукової громадськості ще з другої половини XIX ст., але «всебічні дослідження тут по-справжньому розгорнулися лише після воз’єднання всіх українських земель в єдиній Українській Радянській державі».Сумно, що така примітивна брехня прозвучала з уст авторитетного київського вченого, бо населення Західної України добре пам’ятало про сенсаційні археологічні відкриття в Галичі, пов’язані в 30-ті роки з іменами археолога Ярослава Пастернака і Митрополита УГКЦ Андрея Шептицького. Отже, Галицька «дивна експедиція» була задумана вождями Комуністичної партії України як ідеолого-політичний інструмент, яким би через масштабні наукові заходи і зусилля радянські вчені «мали догнати і перегнати археологічні досягнення Я.Пастернака». І хоча їй не вдалося виконати завдань, поставлених комуністами, окремі наукові відкриття, зроблені кожним із структурних підрозділів, до нині продовжують бентежити уяву сучасних археологів, а головне, сам факт розкопок у Галичі зумів зберегти традицію непорушного зв’язку між різними поколіннями галицьких дослідників.Приступаючи до обстеження Крилоського городища в 1951р., В. Гончаров озброївся концепцією історико-топографічного розвитку Галича, викладену в академічній праці Льва Чачковського і Ярослава Хмілевського, яка вийшла друком у Станиславові (1938), а потім переведена в Чікаго (1959). Крім того, за плечима гранда давньоруської археології був величезний досвід польових досліджень, особливо в процесі вивчення Києва і Райковецького городища у 1929 – 1936 рр.Першим приміським центром,обстеженим археологами методом розвідки,було урочище Прокалиїв сад, де В. Гончаров виявив наземні оборонні укріплення і кераміку XII- XIII ст. На його думку, в княжі часи тут знаходився один з приміських боярських дворів або садиб, згадуваних у літописах. На горі Штепанівка, вважав учений, могла знаходитися в XIII ст. літописна садиба галицьких бояр Штепановичів. Очевидно, боярин Ілля Щепанович спорудив тут церкву на честь свого небесного патрона.Нещодавно археологи-любителі виявили на Штепанівській горі хрестик зі срібла сирійсько-палестинського типу із зображенням Богородиці-Оранти та Розп’яття – найбільш ранній варіант енколпіону, що став поширюватися з Півдня на Русь в X – XІ ст.Дальше об’єктом розвідок експедиції стало урочище Юрівське, на якому міг розміщуватися укріплений двір боярина Юрія Прокоповича. В.Гончаров знову замовчує прізвище автора відкриттів археолога Я.Пастернака, який дослідив тут ремісничий квартал древнього Галича, а тільки побіжно вказує на «сліди розкопок», проведених Інститутом історії матеріальної культури АН УРСР в 1939-1941рр.». Таке навмисне ігнорування норм наукової етики не раз обурювало Я. Пастернака, і він про це писав в « Археології України» (Торонто,1961) та іншій віховій праці «Старий Галич».Не виключено, що Юрівське могло бути і важливим сакральним осередком, адже тут неодноразово виявлено церковні священні речі, зокрема бронзову кадильницю XIII ст. Ця проблема ніколи не давала спокою Я.Пастернаку. Якщо спочатку він називав групу художніх майстерень, відкритих ним «промисловим комбінатом», то в науково-популярних публікаціях з останніх років його життя, під враженням розкопок ірландських археологів в Дубліні, основною проходить думка, що ювелірне виробництво тут могло зосереджуватися в руках чернечого згромадження. Своїм мистецьким умінням монахи-ювеліри допомагали господарсько-економічному розквіту Галича.У творчій спадщині В. Гончарова є аналітична стаття про художні ремесла Русі.
Приводячи в науковій розвідці ілюстрації виробничого асортименту, знайденого Я. Пастернаком в урочищі Юрівське, він знову ж таки нічого не говорить про історію унікальних відкриттів.Експедиція В.Гончарова здійснила розвідку на території городища в с.Шевченкове, доказала наявність давньоруського культурного шару XII – XIII ст. на Замковій горі в Галичі, обстежила в Залукві оборонне укріплення. Київські вчені визначили це невелике городище (0,7 га) «торговим пригородом Галича з пристанню». З приводу цього археологічного відкриття зовсім відмінну думку мав В. Довженок, який стверджував: «Характер городища (Гробисько) і його топографічне розміщення дозволяють бачити в ньому залишки двору боярина Судислава Бернатовича, зруйнованого військом Данила Романовича в 1229 р.»Київські дослідники підтвердили наявність городищ в с. Бринь, Пітрич, Селище, локалізували місцезнаходження приміських окремих поселень вздовж правого берега Дністра. Але найбільше, на нашу думку, відкриття зробив археологічний загін в с. Вікторів.Одразу в двох пунктах дослідники зафіксували залишки склоробного виробництва в східній околиці Вікторова на правому березі Луквиці – притоки Лукви. На поверхні у великій кількості зустрічаються каміння із застиглим склом, куски скла, фрагменти склоплавильних тиглів із залишками застиглої скляної маси. Серед скляного виробництва знаходяться фрагменти кухонної кераміки XII – XIII ст. та деякі інші предмети, що відносяться до того періоду. Із монографії М. Безбородова «Склоробство Давньої Русі» маємо уточнену інформацію, а саме, що склоробні майстерні були виявлені в урочищах «Цегельня на Толоці» та «Кочерганка» в с. Вікторів. Хімічний аналіз склоплавильних тиглів показав, що склороби Галича володіли значним досвідом і практичними знаннями.Цікаво, що за останні десятиліття збулося ще одне наукове передбачення В. Довженка, який прогнозував, що в урочищі Іванівське можна буде знайти залишки церкви Йоана, згадуваної в літописі під 1189 роком. У храмі був похований син Івана Берладника князь Ростислав. Археолог Ю. Лукомський розкопав і дослідив фундамент давньоруської літописної церкви. Її спорудили в близькому сусідстві з Іванівським, на найвищій площадці урочища Царинка.Другий важливий напрямок археологічної діяльності був скерований на «розшуки жилих і ремісничих комплексів» в районі галицького ремісничого Подолу (Підгороддя). На крутому згині Лукви, біля «Старого млина», археологи дослідили згоріле дерев’яне житло з обмазаними глиною стінами і глинобитною піччю. В різний час дослідники виявили рештки десяти житлових приміщень XІ-XIII ст. Те, що знайшлося в обірваному лівому березі Лукви, – надзвичайно цінна ілюстрація до відтворення будівельної техніки і хатнього побуту древніх галичан.Житлова споруда складалася з двох приміщень: кімнати і кухні. Вікна в будинку були прикрашені скляними вітражами. Житло мало дерев’яну підлогу з гладко витесаних дощок, закріплених до лігарів залізними кованими цвяхами. Більше того, стратиграфія згорілих решток наземної будівлі показала, що вона мала два поверхи. На нижньому поверсі кліть з глинобитною підлогою призначалася для господарських потреб, а верхня, з дерев’яною підлогою і піччю, була житлом. В сусідньому розкопі київські науковці виявили рештки ще трьох глинобитних печей, які входили до комплексів наземних жител.Четверта піч виявилася зовсім іншого характеру. Вона мала овальну форму: розміри ззовні – 2х1,65 м, всередині – 1,6х1,25 м. наявність поблизу неї мідних шлаків, попелу і вугілля, скинутих у господарські ями, а також конструкція виробничої споруди з високим куполоподібним склепінням, що не мала череня і челюстів. Все це вказувало на горн для виплавки міді.Мідноливарна галузь міського ремесла була належно розвинута на галицькому Підгороддю. Адже ще й раніше в цьому мікрорайоні Галича в процесі археологічного вивчення Благовіщенської церкви в 1884 р., було виявлено велику кількість мідних шлаків. Археологи того часу не надали ніякого значення своїм знахідкам.У бібліотеці наукової літератури, присвяченої узагальненням з історії княжого Галича, не знайдемо жодної книжки, де б не зверталася увага на відкриття В. Гончарова в урочищі Царинка. Правда, всі автори монографій і статей є «засоціологізовані» у своїх висновках і називають виявлене археологами житло «боярським». Для такого висновку серед відкритого на розкопі речового матеріалу немає жодних підстав. Воно має двоповерхову конструкцію, де на першому поверсі з глинобитною підлогою утримувалася господарка галицького газди XIII ст. разом з домашньою худобою і птицею, а на другому поверсі розміщувалася кліть із дощатою підлогою. Там проходило повсякденне життя родини. Правомірніше було б говорити, що досліджена садиба є хрестоматійним, класичним прикладом для етнокультурного вивчення життя міського населення Галицько-Волинської Русі.Серед керамічного матеріалу представлені всі досягнення давньоруських гончарів: горщики, великі корчаги для зберігання зерна, амфори і глеки з прямими горизонтальними вінцями і двома вушками, безвухі жбани, прикрашені у верхній частині хвилястим орнаментом, вазочки-світильники з вузьким дном і широкими горизонтальними вінцями. З домашнього інвентаря в завалах глиняної обмазки знайдено залізні цвяхи, два наконечники заступів, куски обручів від дерев’яних відер, трубчастий висячий замок, вкритий зверху міддю, ключ від замка, дужка відра, залізні пута для коней, фрагмент коси і остроги для биття риби.З бронзових предметів знайдено два ґудзики-бубенці, лунниця і мініатюрна оздоба, виготовлена у формі меча. У значній кількості відкрито фрагменти скляних браслетів, шиферні пряслиця і різні вироби з кістки.У двоповерховому житлі на Царинці було знайдено справжній шедевр давньоруського декоративного мистецтва – фрагмент кришки шкатулки із світлого сланцю. В. Гончаров, як першокласний знавець середньовічної культури, залишив кваліфіковану характеристику пам’ятці: « На лицьовому боці в овальному обрамленні, що складається з двох вузьких бордюрів, вміщене дуже тонке різьблене відображення лева з пишною у завитках гривою і стилізованим у вигляді пальметки хвостом, закинутим на спину. В художньому відношенні цей предмет є чудовим зразком витонченої різьби по каменю, яку можна порівнювати із скульптурною різьбою володимиро-суздальських майстрів. Зокрема, подібний стиль зображення левів є в скульптурному оздобленні зовнішніх стін Дмитріївського собору у Володимирі. Аналогічне зображення лева знаходимо в різьбленому оздобленні Георгіївського собору в Юрієві-Польському і на стінах Покрова на Нерлі. Близька аналогія у відображенні левів є і в пластичних браслетах Середнього Подністров’я».Великою заслугою експедиції В. Гончарова стало продовження збору на Золотому Току керамічних плиток, що мають квадратну форму з рельєфним зображенням в центрі грифонів, орлів, пав і фігур воїнів та рослинних орнаментів.У нагірній частині княжого Галича, в урочищі Качків, київські дослідники виявили рештки сиродутного горна, в якому виплавлялось залізо з болотних руд. Поблизу розвалу горна виявлено 0,5 т залізних шлаків і декілька керамічних трубок-сопел для нагнітання в горнах повітр’я. Завдяки проведеній ними пошуковій роботі в майбутньому окремим колективом науковців-авторів вдалося створити класифікацію цього рідкісного типу знахідок, дати мистецтвознавчий аналіз зображень на плитках, розглянути символізм їхніх сюжетів, простежити витоки, що обумовили їхнє виготовлення, впливи, які мали іконографічні ідеї плиток та подальший розвиток мистецтва княжої доби.Але на цьому історія із «столичними експедиціями» не закінчилась, бо в 1955 році була сформована нова Галицько-Волинська експедиція Інституту матеріальної культури АН СРСР. Вона працювала спільно з Галицько-Волинською архітектурно-археологічною експедицією Ленінградського державного університету. В складі спільної експедиції брали участь: начальник експедиції – професор М. Каргер, наукові співробітники – П. Раппопорт і А. Драга, лаборанти – М. Малєвська, А. Кірпічніков,Є. Харитонова, А. Свєшнікова.Керівництво експедиції поставило масштабні завдання, які включали в себе: повніше розкрити події політичного життя міста, дати характеристику розвинутого міського ремесла, відтворити планування Галича, віднайти оборонні споруди і масові житла, виявити руїни боярських садиб і монастирів, збагатити вивчення давньоруської культури археологічними матеріалами в добре збережених культурних шарах.Для успішної реалізації поставленої мети розкопки проводилися в основному на чотирьох ділянках:1. В дитинці, на захід і південь від фундаментів Успенського собору;2. На території Золотого Току;3. В Окольному місті, поблизу сучасного кладовища с. Крилос (урочище Качків);4. В урочищі Прокалиїв сад, де повторно досліджено руїни давнього білокам’яного храму Іллі.На площі, що на захід від Успенської церкви, експедиція натрапила на сліди найдавнішого житла давньоруського часу в Галичі, яке датується не пізніше X ст. Через півтора десятка років львівський археолог В.Ауліх саме з цієї території розпочне розкривати долітописне поселення Галича VIII-IX ст. Якщо до цього вважалося, що в Галичі безперервно панував наземний тип будинків, то від розкопок житла №1 почалася нова ера – відкриття галицьких напівземлянок.І.В. Гончаров у 1951 році на Золотому Току, і М. Каргер перебували в якихось кількох кроках від археологічних відкриттів, які б мали дуже важливе значення для «історії древньої галицької архітектури».Неподалік житла № 1 було знайдено звалище із 280 фрагментів керамічних полив’яних плиток, викинутих сюди із-за відсутності їх потреби з якоїсь парадно прикрашеної споруди. Із всієї кількості на 184 був рельєфний рисунок, виконаний на 12 матрицях. На 9 матрицях знаходились орнаментальні композиції, на інших – зображення грифона, птаха-сирина з людською головою і звичайного птаха. М. Каргер вважав, що плитками такого типу була вистелена підлога княжого палацового храму Спаса, руїни якого, не дивлячись на багатолітні пошуки , до цих пір не виявлені.По середній осі Золотого Току було закладено великий розкоп 50х10м, загальною площею разом з прирізками понад 500 кв. м, однак культурний шар в цьому місці виявився вкрай бідним. Набагато вагомішим виявилися результати розкопок в Окольному місті. Ленінградські археологи розкопали в урочищі Качків залишки двох жител X-XІ ст. До основної камери житла №2, що мало розміри 3х2,26 м, примикав вузький прохід, який з’єднував напівземлянку з господарською ямою (діаметр – близько 1,5 м). Учасниці експедиції, пізніше відомій вченій М. Малєвській, вдалося аргументовано довести за двома скупченнями кераміки в житлово-господарському комплексі призначення споруди як гончарної майстерні XI ст.Із звіту В. Гончарова М. Каргер довідався про одне спостереження київського науковця, яке не увійшло до його численних публікацій про Галич. В. Гончаров вважав, що в Прокалиєвому саду знаходилася кругла вежа оборонного характеру, яку пізніше перетворили в церкву пророка Іллі. Розкопки, проведені тут у 80-х роках XIX ст., дали тільки схематичний план фундаментів. Повторними дослідженнями М. Каргер прагнув уточнити деталі, необхідні для об’єктивного висновку. Іллінська церква, з’ясували польові вивчення, – це ротонда, до якої прилягає прямокутний притвор, а зі сходу – півкругла апсида. Довжина споруди становить 20,3 м, ширина – 9,5 м. У південній частині притвору виявили залишки зруйнованого саркофагу, який був складений з кількох обтесаних кам’яних плит.Останнім акордом діяльності ленінградського відділення Інституту археології АН СРСР в Галичі стали повторні розкопки в урочищі Мурованка поблизу с. Побережжя. Найперше археологи встановили, що сакральна споруда XIII ст. не є ротондою, а вона мала форму чотирикутника – квадрифолію. Зовнішній діаметр храму становить 22 м, а внутрішній – 15,5 м. Пам’ятку зближують її стилістичні особливості з тогочасними романськими костелами в Польщі, Чехії, Угорщині.Можна констатувати, що експедиція не виконала політичних завдань партійного керівництва країни. Проте в науковому плані археологи відкривали паралельно із залишками наземних будівель добре збережені житла напівземляного типу із літною та гончарською керамікою, зібрали унікальну колекцію полив’яних плиток з рельєфною орнаментацією, збагатили новими матеріалами маловідомі розділи з історії галицького ремесла, повністю дослідили руїни фундаментів Іллінської церкви і храму-квадрифолію в с. Побережжя. Але щоби по-справжньому оцінити внесок «дивної експедиції» у розвиток археології княжого Галича, то необхідно детально вивчити всі археологічні звіти і скрупульозно взятися за повний аналіз речового матеріалу, розкиданого по музейних фондах Галича, Івано-Франківська, Києва і навіть Санкт-Петербурга.

Ігор Коваль, доцент кафедри релігієзнавства,

теології і культурології Прикарпатського національного університету

імені Василя Стефаника