Минає чверть століття з початку розкопок на території урочища Дем'янів Лаз поблизу Івано-Франківська, які організувало обласне відділення товариства «Меморіал».
Щоб вшанувати пам'ять розстріляних на цьому місці в'язнів з тюрми НКВС, суботнього дня поблизу діючого там меморіального комплексу зібралися представники влади, політичних партій, громадськості, ветерани визвольних змагань, учасники антитерористичної операції. В обласний центр Прикарпаття приїхали також делегації з усіх районів. Всі спільно помолилися за мир в Україні та упокій загиблих, які в різні періоди відстоювали незалежність нашої держави. До могил у Дем'яновому Лазі поклали квіти і вінки.
За словами голови обласного відділення «Меморіалу» Степана Каспрука, упродовж 25 років, відколи було проведено перші установчі збори товариства, здійснено розкопки у 75 місцях. Там б ... Читати далі »

У день Покрови Пресвятої Богородиці в с. Тишківці Городенківського району відкрили музей родини Шухевичів і криївку «Підпільна друкарня». Своєрідним символом віри в перемогу сучасної української армії стали подаровані громадсько-політичним діячем Юрієм Луценком на честь відкриття музею декілька екземплярів трофейної зброї. 
Рівно рік тому на зустрічі з місцевими мешканцями тоді ще лідер Громадянської ініціативи «Третя Українська Республіка» Ю.Луценко пообіцяв, що за рік село матиме музей свого визначного земляка. Рік минув і на Покрову в Тишківцях, як і було обіцяно, відкрився Музей визвольних змагань. Його експозиція присвячена не лише знаменитому на весь світ землякові. Кілька кімнат присвячені періоду Української Народної Республіки та Західноукраїнської Народної Респубілки. На стендах – документи історичної доби, особист ... Читати далі »

14 жовтня, у День Покрови та 72-ї річниці створення УПА, в Івано-Франківську відкрили анотаційну дошку Фотію Володимирському — упівцю, в'язню концтаборів, багаторічному голові Братства ОУН-УПА Карпатського краю.
Таблиця розміщена за адресою вул. Лепкого, 46 – на будинку, де знаходиться офіс Братства ОУН-УПА Карпатського краю.
Її відкривали онучка Фотія Володимирського Ірина Володимирська, секретар Івано-Франківської міськради Микола Вітенко та нинішній очільник місцевих вояків УПА Богдан Борович.
Ірина Володимирська згадує, що дідусь Фотій повсякчас нагадував молоді, якими вони мають бути – справжніми патріотами України. А в побуті був лагідним і любив співати онукам пісень.
На думку секретаря міської ради Миколи Вітенка, постать Фотія Володимирського у ці дні є прикладом для наслідування.
«В 19 років він вже пізнав, що таке ві ... Читати далі »

Може, більшість франківців цього не знає, але розкопки біля палацу Потоцьких тривають уже третій рік. Що за цей час знайшли?
Різне – уламки посуду, глиняні черепки XVII століття, кістки, козацькі люльки, монети, навіть гарматні ядра. Але найціннішою знахідкою є власне мур, який перевертає уявлення краєзнавців про Станиславівську фортецю.

Від ручки до лопати
Субота, вихідний. З самого ранку біля брами палацу Потоцьких ведуться розкопки. Відразу й не скажеш, що тут хтось щось робить – поруч людей нема. Зазираємо вниз – шурф глибиною до 4 м. Там двоє – сивоволосий чоловік і молодший його товариш. Копають біля підніжжя муру.
«Ми майже до фундаменту дійшли, – каже Василь Іваночко, директор видавництва «Лілея-НВ ... Читати далі »

З добрими піснями можна не лише веселіше жити, а й вивчати, наприклад, історію рідного міста. Ті, що далі будуть у цьому матеріалі, як то пишуть у кіношних титрах, побудовані на основі реальних подій. То які саме події настільки вразили мешканців Станиславова, що про них склали пісні?

Пророцтво Олекси Довбуша
«Пісня про Довбуша» походить ще з XVIII століття, але її ще й зараз співають на весіллях. Зазвичай вона закінчується так званим заповітом Довбуша, де він наказує бойовим побратимам віднести його помирати на Чорні Гори, а також роздати срібло й злато. Ще й обов’язково трохи відсипати Штефану, чию жінку Олекса кохав, і який його вбив.
Втім, у давніших списках, пісня має невеличке продовження. Там опришки питають у вже ледь живого ва ... Читати далі »

Їхня історія обросла героїчними легендами і цинічною брехнею. Одне лиш слово «бандерівці» роками розділяло Україну, нині ж чимало народу – навіть зі Сходу – називають себе так з гордістю. Слова мають властивість набувати нових значень і нас, «бандерівців ХХІ століття», насправді багато. А от їх, тих перших, лишилися одиниці. Вони вже дуже старенькі, вимучені, але тримаються, бо триматися звикли. Що вело їх у підпілля і як вони за це заплатили – в історіях двох франківських ветеранів.

Фронт без гверу*
Оксані Манюх – 91, перше, що вона робить, то показує фото свого чоловіка Володимира.
«Він хірургом працював, так Боженька дав, що навіть у таборі, а я на лісоповалі, на земляних роботах, – розказує ... Читати далі »