З добрими піснями можна не лише веселіше жити, а й вивчати, наприклад, історію рідного міста. Ті, що далі будуть у цьому матеріалі, як то пишуть у кіношних титрах, побудовані на основі реальних подій. То які саме події настільки вразили мешканців Станиславова, що про них склали пісні?

Пророцтво Олекси Довбуша
«Пісня про Довбуша» походить ще з XVIII століття, але її ще й зараз співають на весіллях. Зазвичай вона закінчується так званим заповітом Довбуша, де він наказує бойовим побратимам віднести його помирати на Чорні Гори, а також роздати срібло й злато. Ще й обов’язково трохи відсипати Штефану, чию жінку Олекса кохав, і який його вбив.
Втім, у давніших списках, пісня має невеличке продовження. Там опришки питають у вже ледь живого ватажка, що їм робити далі:

«Де ж будемо зимувати,
Тото літо літувати?»

Отаман налаштований геть песимістично:

«В Станіславі на риночку,
В тяжких дибах, в залізочку.
Там будете ночувати,
Там будете дні днювати,
Будуть птиці тіло рвати!».

З усіх відомих пісень про Станиславів ця найстарша. Як відомо, Довбуша застрелили якраз на наш нинішній День Незалежності – 24 серпня, але 1745 року. Цікаво, що його слова виявились пророчими.
Наступним ватажком опришків став Василь Баюрак. Через вісім років його схоплять і кинуть у станиславівську в’язницю, що містилась у підвалах ратуші. Під час допитів опришка підтягували на дибі. Потім його четвертували. Шматки тіла розвісили на шибеницях уздовж доріг. Кілька днів їх клювали ворони.

Про ляхів з москалями
Першим цю пісню видав священик за саном та історик за покликанням Антон Петрушевич у своїй «Сводной Галічско-Русской лєтопісі», що побачила світ у 1887 році.
Невдовзі її в часописі «Житє і слово» передрукував Іван Франко. Потім він включить цю пісню до своєї праці «Карпато-руське письменство XVII-XVIII ст.». Йдеться про «Пісню світську о ляхах з москалями». Подаємо її зі збереженням орфографії тих часів:

Гей, чи чував хто о ляховской [славі],
Котрої достали в місті Станіславі:
Як почали були місто рабувати,
Перед москалями мусіли втікати.
Як в кошару вівці, так їх запудили,
А в Станиславові юж їх осочили,
Москалі із жарту почали стріляти,
А ляхи зо страху почали вмирати.
Ударили з гармат, аж баня упала
З певного костела, там ментрога стала;
Виходять ляхи, аби не пустити,
Москалов от міста не могли отбити.
Леч не доказали, бо не годні [того]
Москалов отбити, хоць їх [і] не много;
Дали собі палор на середу рано,
А другим москалом в той час знати дано,
Аби на всю нощ ішли на ратунок:
В той час упав на них великій фрасунок!
Єден каже: біймо! Десять: утікаймо!
А сто каже: всі ся москалом поддаймо!
Билися от раня аж [мали до] волі,
А ввечері зостали в москалів в неволі.
Любилисте ляхі їсти курій, гусій много,
Седіт же в неволі, не їджте нічого.
Так москалі вміют ляхов частовати,
Би ся зарекли більше рабувати:
Дають мало істи, а ще менше пити,
Щоб ся зарекли більше бунтов чинити.

Аби сучасникам було легше розуміти, про що йдеться у пісні, її треба розтлумачити.
Отже, у 1763 році помер польський король Август ІІІ. Росіяни посадили на трон Станіслава Понятовського – колишнього коханця імператриці Катерини ІІ. Частина шляхти не визнала цей вибір, розпочалася громадянська війна.
У липні 1764 року на Прикарпатті формується Галицька конфедерація. Серед її очільників було багато Потоцьких. Суттєву допомогу повсталим надавала власниця Станиславова Катерина Коссаковська, яка теж походила із цієї родини. Зокрема вона передала керівникам конфедерації 300 тисяч злотих.
Для придушення смути російська імператриця відправила у Польщу армійський експедиційний корпус. Відділ царського війська на чолі з полковником, князем Дашковим, рушив у Галичину із Кам’янця-Подільського. Керівники конфедерації відступили з Галича до більш захищеного Станиславова.
7 серпня 1764 року царські війська підійшли до міста та обстріляли його з гармат. Від вогню обрушилася права вежа (баня) єзуїтського костьолу (катедри). Після бомбардування здеморалізовані захисники міста капітулювали. Росіяни увійшли, роззброїли гарнізон, спустошили всі міські крамниці та запаси й наклали велику контрибуцію на мешканців. Чотирьох Потоцьких – керівників конфедерації – заарештували та помістили у станиславівську фортецю. Їх випустили лише 26 вересня під чесне слово (пароль) більше не воювати.
Цікаві коментарі Івана Франка до цього зразку усної народної творчості: «Не забуваймо, що сю віршу складав підданий Польської держави, в якій москалі в ту пору були простими наїзниками (загарбниками – Авт.).
А тим часом із вірші виходить, що поляки грабують власне місто, а москалі приводять їх до порядку, карають їх за ворохобню. Як до дна мусив польський режим перевернути всі правні почуття у своїх підданих, коли на його ґрунті могла вирости вірша з таким основним поглядом! І не можна сказати, щоб автор вірші був який свідомий москалофіл!
Ні з чого сього не видно, але йому подобається, очевидно, в москалях той елемент дисципліни, енергії і порядку, якого не звик бачити в своїх найближчих зверхниках – поляках».

Далі буде.

Іван Бондарев