На «білі хрести» — місце масового захоронення на території старого цвинтаря у Калуші — ще донедавна мало хто звертав увагу. Хтось був упевнений, що тут поховані калушани, яких здолала чума чи сибірська виразка. Хтось — пов’язував поховання із масовою загибеллю людей під час воєнних дій.

"Білими хрестами" зацікавився місцевий краєзнавець Андрій Шутяк. Шукаючи могилу свого двоюрідного діда, який брав участь у Першій світовій війні, він почав досліджувати історію поховань на військовому цвинтарі.

—Тут є трохи більше 360 бетонних хрестів-могил, — поділився з «Вікнами» Андрій Шутяк. — Проте під деякими хрестами покояться 88, 112 цивільних людей, в основному — неідентифікованих. Усього тут поховано понад 700 людей як військових, які безпосередньо воювали, так і цивільних, які загинули не лише від ран, але й від різних захворювань. Це кладовище було засноване на початку 1930-их років, ще за Польщі, як місце перепоховання учасників Першої світової, могили яких були розташовані на території калуської лічниці доктора Куровця (зараз — приміщення тубдиспансеру на вулиці Каракая. — Авт.) та з різних сіл Калуського повіту. Тоді й зародилася ідея скласти відповідну базу даних про осіб, які тут поховані.

Пізніше, коли Андрій Шутяк познайомився із краєзнавцем Олександром Ковалем, вирішили не лише задокументувати історію цих поховань, але й повністю відреставрувати кладовище.

Спочатку калушани взялися відчищати хрести від моху, який за довгі роки просто вріс у потрісканий бетон, і від фарби та вапна, якими були покриті більшість могил. Це вимагало досить багато зусиль і часу, адже через крихкість столітнього бетону могли пошкодити написи, які саме і є основним джерелом інформації про це поховання.

Упоравшись із цим завданням, краєзнавці приступили до створення реєстру поховань, а відтак — до самої реставрації.

— Цього року ми вирішили відновити один хрест як взірець, — розповів Андрій Шутяк, — щоб люди побачили, якими ці могили мають виглядати, коли ми завершимо увесь наш задум. Звичайно ж, це робота досить копітка і вимагає великих затрат часу і старання. Зі 365-ти хрестів ми відчистили, скажімо так, 90 відсотків. Коли почистимо всі, тоді будемо їх ґрунтувати, малювати і наносити написи чорною фарбою. Тішить те, що робота наша не є марною, адже ми хочемо, щоб про це місце знали ті, чиї предки тут лежать. Цього року до нас приїжджала делегація із Чехії. Це люди, які так, як і ми, цікавляться історією часів Першої світової війни. Ми їм показали могили чеських вояків, дали фотографії, інформацію, яку вдалося добути.

Зараз краєзнавці готують матеріали, щоб презентувати свою пошуково-реставраторську роботу на міжнародній науково-практичній конференції, яка відбудеться в Івано-Франківську.

Неодноразово через соцмережі хлопці закликали всіх небайдужих, щоб залучити волонтерів, які б допомогли, проте відгукнулися одиниці. Шкода, адже військове кладовище — це частина історії Калуша, яку потрібно зберегти.

— Поки що справляємося своїми силами, — додає Олександр Коваль, який зараз очолює КП «Ритуальна служба». — Проте зрозуміло, що задля того, щоб це кладовище виглядало таким, як у цивілізованих європейських країнах, потрібно залучати певні кошти. Ми подали заявки від міської ради на два гранти. Є надія, що ми їх виграємо, а відтак продовжимо роботу над доведенням військового сектору старого кладовища до ладу. Ще трошки залишилося нам, щоб добудувати капличку в честь вояків, які тут поховані. Такими, хоч ніби і маленькими, кроками ми все ж наближуємося до нашої мети.

Ігор МУДРИК, журналіст

Олександр ЗАЛІСЬКИЙ, оператор