Того недільного дня понад два десятки членів Івано-Франківської обласної організації Українського товариства мисливців та рибалок (УТМР) пішли до лісу не по здобич. Хоча постріли там пролунали. Але це був трикратний поминальний салют над могилою повстанців, котрі загинули тут, у Кадобнянському лісі (за назвою найближчого села Кадобни) на Долинщині, 26 березня 1945 року в нерівному бою з московськими окупантами.
Щоправда, слово «могила» не зовсім відповідає дійсності. Це справжній обеліск із гранітною стелою і мурованим великим надгробком. До пам’ятника веде забетонована доріжка, побіч якої ростуть ще невеличкі деревця карпатської туї. Навколо обеліска дерев’яна огорожа, а ще його «обводять» доволі глибокі рівчаки, щоби це місце оберегти від можливих природних стихій – скажімо, від великої води чи вогню в разі виникнення лісової пожежі.
А постало це все завдяки ініціативі й зусиллям прикарпатських мисливців. Одні збирали кошти на проведення робіт, інші, зокрема члени Долинської районної організації УТМР, а саме: її первинної структури в селі Слобідці Долинській, співробітники єгерської служби, вони ж лісники, безпосередньо їх виконували. Кожен робив, що міг: чи надавав транспорт, аби привезти будівельні матеріали, чи мурував постамент, упорядковував територію довкола нього.
Цікаво, що й ідея виникла, власне, завдяки… полюванню. «Рік тому ми полювали в цих лісах, – розповідає голова правління Івано-Франківської обласної організації УТМР Михайло Лущак. – Серед нас був і уродженець Слобідки Долинської Василь Пиць. По суті, місцевий житель».
Здобути якийсь трофей їм тоді не вдалося, але, як полюбляє в таких випадках зазначати Михайло Миколайович, задоволення отримали. А наприкінці полювання знайшли підхожий закуток у лісі, щоби традиційно «підсумувати» його результати. І тут зауважили, що поряд є невеликий, зарослий травою пагорб, на якому встановлено дерев’яний хрест, що вже був потрісканий, покосився… Та хоча вицвілий напис на прибитій до нього бляшці було важко прочитати, все ж зрозуміли, що тут поховані бійці УПА. Скільки таких могил по наших лісах!..
Тоді мовби сама собою й виникла ідея впорядкувати це поховання, зберегти, щоби нинішнє покоління галичан пам’ятало тих, хто свого часу віддав своє життя за Україну, й передало цю пам’ять у майбутнє. І то цілком у традиціях прикарпатських мисливців – дбати про місця героїчної боротьби українського народу. Скажімо, встановили меморіальні стели Бандері, Коновальцю, Шухевичу в Чорному лісі. Також один із членів товариства свого часу виявив бункер у селі Копачинцях на Городенківщині, в якому перебував командир УПА. Там також встановили пам’ятний знак. Облаштовують мисливці й каплички «Борцям за волю України».
До речі, могила, про яку розповідь, з’явилася ще на початку 90-х років з ініціативи місцевого жителя нині 74-річного Руслана Іваніва. Ще коли йому було 14, він почув, що тут поховано повстанців. Але тоді про таке могли говорити хіба що пошепки. Та настали інші часи. Пан Руслан став активним членом Народного Руху України. А відтак він та інші активісти НРУ насипали тут пагорб, встановили хрест.
Щоправда, з часом через різні обставини, здебільшого матеріального характеру, ретельно доглядати за могилою не було змоги. До того ж вона розташована глибоко в лісі. Та, на щастя, на неї звернули увагу мисливці. Водночас з проведенням робіт розпочали пошук інформації, хто ж тут похований. Тож тепер на стелі можна прочитати імена 24 вояків сотень «Гонти» й «Журавлів» – уродженців Борщівського і Чортківського районів Тернопілля й Рожнятівщини та Рогатинщини Івано-Франківщини. Й існує щонайменше дві версії подій, як вони загинули.
Скажімо, згаданий Р. Іванів розповів, що неподалік був постій бійців із сотні «Гонти». Енкаведистам вдалося його виявити і вони влаштували облаву. Наступали з трьох боків, аби оточити повстанців. І це їм вдалося. «Гонтівці» відбивалися до останнього набою, а потім пішли в рукопашну. Кільком воякам навіть поталанило вирватися з оточення, але потім їх схопили. І принаймні двох із них після жорстоких катувань розстріляли.
У тому бою полягло 18 бійців сотні «Гонти». А пізніше неподалік відбувся ще один бій, у якому загинули повстанці сотні «Журавлі» – п’ятеро вояків та медсестра. Вони повертались із Сокільщини на Львівщині, везли однокінною підводою від тамтешніх побратимів боєприпаси та медикаментами. Та енкаведисти їх перехопили…
«Бій був таким жорстоким, так рвалися гранати, що схарапуджений кінь втік звідти і прискакав до хати, в якій перед тим були на постої бійці та медсестра. Господар заховав боєприпаси та медикаменти в ямі з гноївкою», – розповідав пан Руслан. Усіх шістьох поховали в тій самій могилі.
Проте вірогіднішою видається розповідь директора Історико-меморіального музею Степана Бандери в селі Старому Угринові Калуського району Степана Лесіва. За його словами, в цих місцях діяли відділи «Рисі» під командуванням «Гонти» та «Журавлів», командир яких мав псевдо «Юрко». Вони провели кілька успішних акцій проти московських окупантів. Зокрема підірвали три нафтовишки, завадили акції із вивезення населення з одного села, влаштували засідку на енкаведистів. Звісно, це все викликало лють ворога. А коли повстанці й обстріляли військовий ешелон, котрий рухався зі Львова до Станіславова, то потяг зупинився в Калуші й солдати з нього пішли облавою. Першим бій прийняв відділ «Гонти». Йому на допомогу підійшли бійці з «Журавлів». Їм вдалося вийти з оточення, хоча 19 бійців загинули на полі бою.
«Такі великі втрати пояснюють тим, що було тяжко поранено ройового на псевдо «Сокіл». Його бійці не залишили на поталу ворогам командира, а прикриваючи собою винесли з поля бою. При цьому весь рій загинув. А ройовий через кілька днів помер від ран. Також тут поховали ще чотирьох бійців, котрі теж не вижили після поранень», – розповідає пан Степан. Тіла повстанців, котрі полягли безпосередньо в бою, поховали місцеві лісоруби.
Втім, хоч як, а той обеліск – ще одне свідчення того, що ми вшановуємо і пам’ятаємо наших героїв. І головне – родичам загиблих є куди прийти й поклонитися та помолитися за своїх предків. Скажімо, в панахиді, крім отців Ігоря Дутчака з села Белелуї та Михайла Чепеля з Тростянця, взяв участь і отець Василь з Гошова, який приїхав на урочистості, бо в могилі похований його дідо.
Безпосередньо захід зі вшанування пам’яті повстанців на тому місці організувала Дарія Бібик з громадської організації «Долина Бойківська», членкиня клубу краєзнавців Омеляна і Тетяни Антоновичів, в якому вивчають історію УПА. Саме до неї звернулися мисливці, коли завершили роботи з облаштування обеліска, щоб урочисто його освятити.
Отож того дня біля могили відбулося доволі велике поминальне дійство. Понад двісті осіб взяло в ньому участь, хоча дістатися туди було не так легко. Відбувся молебень, звучали промови, слово мали й ті, без кого цей захід і не відбувся би, – М. Лущак та керівник Долинської районної організації мисливців та рибалок Володимир Мицак. Низку патріотичних пісень виконали хори з клубів культури сіл Белелуї і Тростянця. Як уже писав, прозвучав і трикратний поминальний салют із 14 мисливських рушниць.
Промовці не лише наголошували на тому, як важливо берегти пам’ять про боротьбу нашого народу в ті роки, а й проводили паралель з нинішньою російсько-українською війною. На жаль, не бачимо, щоби влада адекватно ставилася до ситуації на сході держави. Військовим заборгували значну суму грошей, оборонні замовлення фактично не виконують, якщо чи не щодня повідомляють, скільки загинуло на фронті українських бійців, то чомусь мовчать про втрати ворога. До речі, як зазначив С. Лесів, так само й досі в Україні приховують інформацію про те, скільки окупантів знищили бійці УПА. «Недаремно ж військовим, котрі перебували в Західній Україні до 1955 року, видавали посвідчення як учасникам бойових дій», – сказав він.
Ігор НИКОРОВИЧ |
