Є події, до яких звикаєш, і вже не можеш собі уявити, що може бути інакше. Багаторічна епопея з палацом Потоцьких в Івано-Франківську відноситься саме до таких подій. Епопея ця розтягнута в часі і просторі в нескінчену стрічку, початок якої губиться десь в далеких часах совіцької доби, а кінець розчиняється в тумані майбутнього й можна лише здогадуватися що там, за цим туманом. Палац (котрий внаслідок уміло проведеного ґешефту з армійськими структурами опинився в руках підприємливого Олега Бахматюка) роками стоїть спорожнілий, занедбаний та покинутий. Цілком припускаю, що ночами, його вологими темними коридорами, майже не торкаючись здибленого паркету, вкритого шаром осипаної штукатурки пересуваються різноманітні привиди. Тут можна зустріти й польського шляхтича, котрий зустрів наглу смерть чи то від підступного удару кинджалом, завданого ревнивим чоловіком місцевої красуні, й російського солдата часів першої світової, котрий загнувся на одному зі шпитальних ліжок від тифу. Пліч о пліч тут бродять і солдат вермахту, котрий помер на операційному столі, коли з його живота намагалися дістати здоровенний (розміром з долоню) осколок від радянського мінометного снаряду й власне радянський солдат, котрому відірвало ногу німецькою протипіхотною міною й він повільно помирав в одній зі шпитальних палат тихо кличучи пересохлими потрісканими губами чи то маму, чи то Машу. Окремою групою тримаються привиди в світлокоричневих халатах, в піжамних штанах і капцях на босу ногу. Це радянські солдати епохи після другої світової війни. Вночі вони за старою перекурною звичкою обсідають напівзогнилі лавочки на подвір’ї, але не курять, бо не можуть, а лише важко зітхають і випадковий перехожий, котрий в цей пізній час проходить повз палац на мить кам’яніє він цих моторошних звуків, а потім йде геть, непомітно для самого себе пришвидшивши ходу. Та настає день і всі привиди зникають десь в складках тонкого світу й ми бачимо лише напівзруйновані будинки й багатостраждальну браму, котру теперішній власник, яєчний король, мільярдер (за даними журналу «Форбс») Олег Бахматюк великодушно позволив нарешті відремонтувати. Принаймні таку інформацію оприлюднив секретар міської ради Руслан Марцінків. Особисто мені в даній інформації сподобався один пасаж: «Заявлено, що вже у найближчий час, спільними зусиллями міської влади та власника буде розпочато реставраційні роботи із прагненням завершити їх до 350-ти річчя міста...». Я про оці «спільні зусилля». Цікаво, скільки виділять з міського бюджету Бахматюку на бідність? Володимир Мулик | 
