Міжвоєнний період можна умовно поділити на два етапи: «буремні двадцяті» та «стабільні тридцяті». Перше десятиліття було неспокійним – жорстока війна з більшовицькою Росією, вбивство першого президента, гіперінфляція, державний переворот, світова економічна криза. У тридцятих ситуація стабілізувалась, бізнес наростив жирок та й життя простих мешканців стало веселішим. Фото з цієї добірки ілюструють нашу стометрівку доби розквіту Другої Речі Посполитої.
Є цікава легенда про виникнення назви «стометрівка». Ніби за Польщі власник ресторану «Уніон» влаштовував своїм офіціантам змагання на швидкість. Хлопцям видавали тацю з повним келихом пива і вони бігли парами від центрального входу ресторану (тепер офісний центр «Київ») до перехрестя з вулицею Василя Вишиваного – якраз виходило 100 метрів, пише Репортер.
Правда це чи ні, сказати важко, але по Сапіжинській точно бігали. На фото № 1 – забіг, влаштований найпопулярнішою газетою «Кур’єр Станиславівський». На деревах нема листя, схоже на пізню осінь. Може забіг приурочений до Дня незалежності Польщі 11 листопада. По номерах спортсменів видно, що їх десь під сотню. Та й біжать вони дистанцію явно більшу, ніж сотку. Може, то цілий марафон?
Станиславів важко назвати мегаполісом і розташовувався він на околицях Речі Посполитої. Але ми не були глухою провінцією. Місто мало статус воєводського центру і успішно користувалось усіма новинками технічного прогресу. Як підтвердження, наводимо світлину № 2, датовану травнем 1934 року. На першому поверсі все того ж «Уніону» містилося представництво компанії Fiat. Його директор Ян Івлієв позує перед входом до автосалону. Рекламні таблички свідчать, що там також продавалися шини Michelin, мастила та інше. А навпроти, у кам’яниці Гаусвальда, був автосалон Chevrolet.
Близько половини населення Станиславова становили євреї. Тож більшість крамниць, кафе і перукарень також належали їм. Зрозуміло, що такий розклад дратував чисельних пролетарів, які ненавиділи багатіїв, особливо іновірців. Більше за інших євреїв не терпіли поляки.
У квітні 1935 року радикали від слів перейшли до справи. Вночі невідомі підірвали петарду перед єврейським магазином кришталю й порцеляни, що розташовувався за сучасною адресою Незалежності, 21. Вибух був настільки сильним, що вилетіло не лише скло, а й кавалки рами. Фотокореспондент варшавської газети «Ілюстрований кур’єр щоденний» зазнимкував наслідки нічного нальоту.
Стометрівка бачила багато урочистих процесій, пишних похорон, військових парадів, демонстрацій та інших велелюдних скупчень. Але те, що відбулося 30 травня 1937 року, не мало аналогів у міській історії.
Найвідомішою святинею Станиславова вважалась ікона Діви Марії з вірменського костелу. Ще з XVIII століття вона славилась різними чудесами та зціленням людей. Досить часто ікона ніби допомагала побороти безпліддя, через що щасливі жіночки назвали її «Ласкавою». Врешті-решт, слава про чудодійний образ докотилась до Святого престолу і папа Пій ХІ дав дозвіл на його коронацію. Це означало визнання чудотворних властивостей образу та прикріплення до нього корони з коштовних каменів.
В урочистостях взяли участь 80000 людей. Для порівняння, усе населення міста тоді становило 70000! Ікону винесли з вірменського костелу і через усе місто пронесли до «боїська на Діброві» – величезного пустиря, де нині стадіон «Рух». Там відбулося кількагодинне богослужіння за участю примаса Польщі кардинала Гльонда й численних єпископів римського, греко-католицького та вірменського обрядів.
Фото № 4 демонструє нам урочисту процесію, що рухається стометрівкою. Якщо добре вдивитися, то на задньому плані видно ікону, яку несуть на ношах. Попереду йдуть дівчатка у білих святкових сукнях. Вони виглядають якимись втомленими. Це не дивно, адже процесія повертається з Діброви й дівчата вже кілька годин на ногах.
Світлина № 5 – 1938 року. Тут немає якоїсь історичної події, це звичайний будній день. Автор знімка – відомий варшавський фотограф Генрих Поддембський. Йому вдалося вловити ритм міського життя. Незважаючи на засилля автосалонів, на головній вулиці Станиславова домінують фіакри й селянські вози. Праворуч розташовується вже знайомий нам магазин – «Карлсбадський склад порцеляни, кришталю і ламп». Його власники давно замінили вибиті вітрини і далі розвивають бізнес.
Саме на цьому перехресті закінчувалась знаменита «Лінія А-Б» або «станиславівське корзо» – прогулянкова зона. Втім, гуляли тоді лише тротуарами – проїжджу частину займав транспорт. Також тодішня влада дбала про озеленення. Уздовж парного боку вулиці висаджені молоденькі дерева, а навпроти росте бузок, якому садівники надали форму туї.
Фото № 6 має певні нестиковки. Воно походить з польського сайту NAC – «Національний архів цифровий». Там світлину датували травнем 1939 року й підписали як «Урочистості річниці визволення Станиславова».
Два десятиліття тому, 25 травня 1919, поляки підняли повстання проти ЗУНР і захопили владу в місті. Через два дні на станції Палагичі патруль Польської Організації Військової був захоплений і розстріляний залогою українського бронепотягу. Сімох хлопців поховали на міському цвинтарі й поляки щороку влаштовували ходу пам’яті, що завершувалася покладанням квітів.
Фото дуже цікаве, адже тут можна побачити лівий бік стометрівки в її «первісному» вигляді. Усі ці будиночки зникли, поступившись місцем громаді сучасної податкової.
Втім, на сайті помилилися з датуванням. Зверніть увагу на дерева праворуч. Там не юний бузок, а розлогі каштани. Невже вони встигли вирости за два роки? На задньому плані видно купол кам’яниці Гаусвальда. Цей добродій тримав магазин зброї, верхні поверхи здавав квартирантам, а на піддашші влаштував склад. На початку 1920-х там сталася пожежа з потужним вибухом, який зруйнував вежу. Отже, фото зроблено не в 1939, а десь у першій половині двадцятих. Та й головні убори жінок на вулиці відповідають моді цього десятиліття.
Втім, можна не сумніватись, що 25 травня 1939 року у Станиславові таки урочисто відзначили двадцяту річницю повстання. Але востаннє – невдовзі почалася Друга світова війна…
Далі буде.
Іван Бондарев | 
