Які військові формування Української Галицької армії були утворені на Станиславівщині
1 листопада 1918 року після збройного повстання у Львові, яке очолив Дмитро Вітовський, влада перейшла до рук Української Національної Ради. Одночасно українські військові 20-го і 95-го піхотних полків австрійської армії забезпечили перехід влади у Станиславові, а 24-го і 36-го піхотних полків – у Коломиї. 13 листопада у Львові було проголошено Західноукраїнську Народну Республіку (ЗУНР). А вже 15 листопада українські вояки на подвір’ї казарм 95-го полку в Станиславові прийняли присягу на вірність Українській державі, текст якої склали поручик УСС Богдан Гнатевич і редактор «Станиславівського голосу» Іван Ставничий.
Вже від Листопадового зриву ЗУНР мусила захищати свою незалежність і була втягнута у кровопролитну українсько-польську війну. Першим розпорядженням Державного секретаріату військових справ від 13 листопада 1918 р. проголошувалася часткова мобілізація здатних до служби чоловіків, які були демобілізовані з австро-угорської армії. У цей же час було створено три обласні, 12 окружних (по чотири в кожній області) і 60 повітових військових команд, які зіграли виняткову роль у розбудові Галицької армії.
Область Станиславів: округа Станиславів – Станиславів, Богородчани, Надвірна, Товмач (Тлумач), Городенка; округа Стрий – Стрий, Жидачів, Сколе, Долина, Калуш; округа Коломия – Коломия, Печеніжин, Косів, Снятин; округа Чернівці – Чернівці, Кіцмань, Заставна, Вашківці, Серет, Вижниця, Сторожинець. Рогатинський повіт входив до третьої області – Тернопіль: округа Бережани – Бережани, Бібрка, Перемишляни, Рогатин, Підгайці.
Станиславівську Окружну Військову Команду очолював уродженець Сокаля, досвідчений старшина, перший командант Легіону УСС Теодор Рожанковський. Зусиллям команданта і його старшин, насамперед отаманів Олекси Горбача, Миколи Вільке, поручиків Михайла Гординського, Івана Голембйовського, Матвія Яремчука, на базі колишніх австрійських 20-го і 58-го піхотних полків сформовано два коші – запасні стрілецькі полки, які за короткий час вишколили і скерували на фронт три повнокровні курені. Згідно зі штатом, у Станиславові засновано кінний і гарматний запасні полки, навчальний полк зв’язківців, а також старшинську гарматну школу та залізничний курінь. Крім того, у тимчасовій столиці ЗУНР дислокувався кіш УСС під командуванням сотника Богдана Герасиміва, який ще в листопаді сформував і спрямував до Львова 3-й курінь для полку УСС. Його очолював поручик Сократ Іваницький. Стрийською Окружною Військовою Командою, якою з 10 листопада 1918 р. командував полковник Гриць Коссак, було сформовано, вишколено і направлено на фронт серед інших військових формувань калуський полк.
Найбільше з усіх Окружних Військових Команд підготувала вояків для фронту Коломийська, яку очолював сотник Теодор Приймак. На базі колишніх австрійських 24-го і 36-го піхотних полків були засновані запасні стрілецькі полки, які зберегли старі номери, але отримали найменування відповідно гетьманів Петра Дорошенка та Івана Мазепи. Крім них, у Коломиї діяли запасний гарматний полк (командир – сотник Роман Щипайло, згодом референт артилерії ДСВС (Державного Секретаріату Військових Справ), старшинська піхотна школа та інші штатні військові формування. Високою організацією славився 24-й запасний полк під командуванням освіченого австрійського офіцера, чеха за походженням, Франці Тінкля (згодом командира 2-ї Коломийської бригади). Він підготував для фронту три курені, з яких курені поручика Володимира Левицького і сотника Броніслава Абеля були направлені у бойову групу «Хирів», а курінь поручика Петра Шлемкевича – під Угнів. Запасний 36-й полк вишколив і відправив на польський фронт теж три стрілецьких курені, серед яких Пробоєвий Гуцульський під командуванням Гриця Голинського.
Особливістю всіх гуцульських куренів була добра озброєність. Крім гвинтівок, вони мали достатню кількість скорострілів, піхотних гарматок і мінометів. І це завдяки невтомній праці старшин Коломийської Окружної Військової Команди, серед яких були, окрім зазначених, організатор Першолистопадового зриву на Покутті сотник Володимир Бемко, отаман Федір Сухий, сотник Степан Галібей, поручик Володимир Ординський (Снятин), сотник доктор Омелян Паліїв.
У період ЗУНР на території Станиславівської військової округи були утворені такі частини УГА.
Старшинська школа артилерії у Станиславові. Сформована у грудні 1918-го (за іншою інформацією, 10 січня 1919 р.), розташовувалася у казармах колишнього австрійського 33-го гарматного полку. Начальниками школи були отаман Северин Лещій, пізніше сотник Іван Сітницький, викладачами – поручики Тимофій Мацьків, Олексій Белей, булавний Вагель та Степан Столярчук. До школи було зараховано 42 курсанти, здебільшого гармаші, а також вояки з середньою освітою та юнаки-гімназисти. Навчання тривало чотири місяці. Але школі так і не вдалося здійснити перший випуск: польський наступ змусив Начальну Команду УГА реорганізувати школу в гарматну батарею і скерувати курсантів до 3-го гарматного полку 3-ї Бережанської бригади під команду сотника Юліана Шепаровича. Серед курсантів школи було немало майбутніх знаменитостей: науковець і громадсько-політичний діяч Володимир Кубійович, редактор Української Енциклопедії, професор математики Мирон Зарицький та інші. У Станиславові школа дислокувалася до 15 травня 1919 року.
Старшинська школа зв’язку у Станиславові. З перших днів українсько-польської війни виникла проблема технічних і командних кадрів служби зв’язку УГА. 20 грудня референт зв’язку ДСВС Роман Білинський заснував у Тернополі, тодішній столиці ЗУНР, школу телеграфістів. Її кістяк склала студентська сотня (50 гімназистів з Тернопільщини) сотника Івана Галущинського. Після переїзду уряду ЗУНР і ДСВС до Станиславова сюди переїхала і школа. У січні школу було розгорнуто у Звідомчий полк під командуванням сотника-інженера Лева Шепаровича (уродженця с. Колодіївка на Тисмениччині). Для підготовки телеграфістів і телефоністів фронтових частин були створені три навчальні курені з розрахунку на три корпуси. Кожний курінь мав чотири сотні – на кожну бригаду. Спільно з Левом Шепаровичем викладачами полку були поручник Гриць Матковський, Володимир Гриневич, італієць Д. Мараці, Ліщинський. Після тримісячного навчання у липні здійснено перший випуск 50 хорунжих і підхорунжих, які були скеровані у відділи зв’язку корпусів і бригад. Школа проіснувала аж до лютого 1920 року.
Старшинська школа піхоти в Коломиї. Сформована у грудні 1918 року, спочатку в ній навчалося 35 курсантів. На початку 1919 року в трьох чотах налічувалося 100 курсантів віком від 18 до 25 років, з них більшість були підстаршинами австрійської армії і легіону УСС. Стрільці-курсанти як добровольці були свідомі свого національного обов’язку. Вони квартирували в касарнях, вправлялися у військовому навчанні над Прутом. Вже на першому році відбувся перший їх випуск.
1-й коломийський гарматний полк УГА. Бере свій початок від невеликої коломийської батареї, яку в 1918 році організував сотник В. Тотоєскул. На фронт під Львів батарея виїхала 5 грудня 1918 р., де увійшла до групи «Старе Село». Наприкінці грудня на базі 1-ї коломийської батареї та ще п’яти інших створили 1-й гарматний полк 1-ї бригади УСС. Полком керував відважний сотник Ярослав Воєвідка, після його загибелі 30 березня 1920 р. – сотник Ярослав Курилюк. Полк пройшов усю епопею УГА – облогу Львова, стримування травневого 1919 року наступу поляків, Чортківську офензиву в червні 1919-го, спільні з армією УНР дії після переходу Збруча (Христинівка, Умань, Жмеринка). У ЧУГА полк перетворили на дивізіон.
Гуцульський курінь УГА. Був сформований Коломийською Окружною Військовою Командою у грудні 1918 р. на базі 36-го запасного стрілецького полку імені Івана Мазепи. Складався з чотирьох сотень, сотнi скорострiлiв (кулеметів), чоти саперiв і технічного відділу. Загальна чисельність – близько 1200 осіб. Під командуванням чотара (згодом сотника) Гриця Голинського курінь відбув на польський фронт, де увійшов до складу 8-ї Самбірської бригади 3-го Галицького корпусу. Відзначився у лютому-березні 1919 року. У травні Гуцульський курінь УГА був переданий до 11-ї Стрийської Гірської бригади, брав участь у Чортківській операції УГА 1919 року, згодом – у боях проти більшовицьких і денікінських військ. У квітні 1920 року майже повністю потрапив у польський полон і припинив своє існування. З гуцулів-добровольців також було укомплектовано Першу кінну Гуцульську козачу сотню імені Юрія Федьковича.
У травні 1918 року розпочався процес створення морської піхоти УНР. Директорія 3 лютого 1919 р. перенесла відділ командування морським полком до Вінниці, а згодом, за погодженням з Військовим Секретаріатом ЗУНР, – до Коломиї. Так був сформований 1-й Гуцульський полк морської піхоти УНР. Планувалося набрати 2 тис. добровольців, однак через окупацію Галичини поляками та румунами цього зробити не вдалося. У квітні 1919 року полк складався з 700 вояків, з них – 300 піхотинців і 50 вершників. Наприкінці квітня полк був переведений до Рівного, а звідти до Тернополя. Командиром полку спочатку був полковник морської піхоти Гаврило Никогда, а згодом лейтенант Кость Мандрика. Полк відзначився у боях з поляками, більшовиками і денікінцями, у 1920 році був інтернований у Польщі.
Після захоплення Покуття у травні 1919 року 7-ою румунською армією з тилових частин УГА, які уникнули полону і відійшли до Станиславова, та тилових частин, котрі на той час перебували у місті, була сформована 14-та Станиславівська бригада УГА. Через наступ польських військ вона не була остаточно сформована і складалася тільки з двох куренів піхоти. 14-та Станиславівська бригада замінила у III корпусі 1-шу Гірську бригаду отамана Черського, яка під час польського наступу навесні 1919 року була відрізана від решти частин УГА і перейшла на територію Чехословаччини, де її інтернували. Під час Чортківської офензиви бригада забезпечувала ліве крило УГА вздовж Дністра. У червні 1919 року отаманом бригади став Василь Оробко. Після відходу за Збруч бригада брала участь у боях з більшовиками за Жмеринку та Вінницю, а потім – з армією Денікіна. Після цих боїв бригада довший час була гарнізоном у Вінниці. Внаслідок епідемії тифу більшість вояків померли. Тому після входження УГА до складу Червоної Армії в січні 1920 року із 14-ї бригади був сформований запасний курінь.
Наприкінці січня 1919 року з групи «Старе село» була сформована 2-га Коломийська бригада УГА, що складалася з трьох піхотних куренів, які були організовані і відправлені на фронт Окружною Командою в Коломиї і Станиславові. У боях під Львовом бригада складалася з майже 8 000 вояків і старшин. Командиром бригади з самого початку і до 15 червня 1919 p. був Франц Тінкль, потім короткий час – отаман Роман Дудинський, на Наддніпрянщині під час наступу на Київ – полковник Антін Вименталь, сотник Омелян Ревнюк і сотник Квапіль. 2-га Коломийська бригада зарекомендувала себе в кривавих боях під Львовом, під час Чортківської офензиви (зокрема, спішним маршем з Трибуховець через Бариш, Монастириська звільнила 14 червня Підгайці), на Наддніпрянщині в наступі на Київ. Бригада припинила своє існування 26 квітня 1920 р., коли була роззброєна польськими властями й інтернована до табору в Тухолі на Помор’ї.
У період ЗУНР у Станиславові діяли два військові шпиталі. Начальником першого був підполковник Осип Маланюк, а другого – полковник Теофіль Бардах (за іншою інформацією, полковник Осип Кос). Невеликим шпиталями, зокрема у Городенці, опікувалися повітові комісаріати. У Станиславові також був головний склад санітарного майна, очолював його підполковник Володислав Білинський. Таким чином, на Станиславівщині були сформовані боєздатні військові частини УГА, які мужньо воювали на передовій, відстоювали незалежність та соборність Української держави.
Ярема КВАСНЮК |
