1 вересня мені пригадалися мої шкільні друзі, а моїм першим товаришем у школі був Дмитро Павличко. Мені він знаний ще з 1942-го, коли був учнем Коломийської гімназії, де ми навчалися разом майже два роки (1942—1944 рр.). 1946 року Дмитро вийшов з тюрми, там він перебував від жовтня 1945-го до червня 1946 року за сфабрикованою в Яблунівському райвідділі МГБ справою про його начебто перебування в молодіжній сотні УПА «Топора», якої взагалі не було. Насправді він перебув квітень, травень і початок червня 1945-го в сотні УПА «Спартана», та про це емгебисти не знали. Звільнений з ув’язнення, він продовжив своє навчання в Яблунівській десятирічці, де два роки в дев’ятому й десятому класах ми сиділи за однією партою. Якогось дня у квітні 1948 року під час уроків секретарка школи зайшла до нашого класу і сказала, що Павличка викликає директор. Нас, десятикласників, це не здивувало, бо його вже не вперше викликав директор, а розмову з ним вів секретар райкому комсомолу — про вступ у комсомол. До речі, в нашому класі був тільки один член ВЛКСМ — сестра вчительки математики, що прибула зі сходу України. Отже, треба було залучити до ВЛКСМ Павличка, найкращого учня в класі. Через короткий проміжок часу Дмитро повернувся в клас. Був стривожений. На моє пошепки задане запитання, «що хотів директор школи?», відповів: «Мовчи. Слухай урок. Скажу потім». Та це «потім» настало аж через 13 років, у квітні 1961-го. Я перебував у Львові, бо писав дипломну роботу в університеті. На початку цього року Павличко повернувся до Львова після тривалого візиту на Кубу. Купив автомобіль. У першу квітневу неділю запропонував мені поїхати з ним за місто, де його як водія тренував шофер-інструктор. До виїзду зі Львова машину вів інструктор, а там за кермо сів Дмитро. Дорога вела на Яворів. Я згадав, що в Яворові керує середньою школою колишній директор Яблунівської СШ Мацовка Лука (Лук’ян) Данилович. Отож ми поїхали в Яворів до нього в гості. Родина Мацовків зустріла нас дуже радо. Цією зустріччю особливо тішився Лука Данилович. Дмитро розповідав про своє складне літературне життя, про подорожі до різних країн, зокрема про своє перебування на Кубі. і тут Мацовка з неприхованою осторогою сказав: «Ваше життя складається успішно, ви відомий український поет, побували на Кубі, але могли б побувати і вдруге в тюрмі. Пригадайте розмову зі мною навесні 1948 року». І далі Лука Данилович розповів, що одного дня під час уроків без виклику прийшов до нього секретар комсомольської організації школи Микола Ковальчук, який навчався на два класи нижче від нас. Ковальчук доповів, що бачив Павличка, який заходив і виходив з туалетів. Він уточнив, що стежив за Павличком, побачив крізь дірку від сучка у дошці, як Павличко написав на темній стіні білою крейдою: «Ніколи, ніколи не буде Вкраїна рабою московських катів!» Лука Данилович розповів далі: «Я тієї ж миті викликав завгоспа і наказав стерти той напис. А коли мене запитали з райкому комсомолу, чи був там такий напис, я відповів: «Не було і не могло бути. То наклеп». Зразу після дзвінка з райкому я викликав Павличка і гнівно сказав: «Тобі що, мало восьми місяців тюрми? Ти не хочеш закінчити десятий клас і пишеш ганебні антирадянські гасла?!» Дмитро Павличко дякував Луці Даниловичуѕ А вже набагато пізніше він розповідав мені, що Микола Ковальчук опублікував у якійсь радянській газеті на Буковині статтю про те, як він бачив своїми очима той страшний напис, який засвідчує, що Дмитро Павличко в десятому класі дав знати, хто він є. Донощик писав: «Павличко — націоналіст!». і, безперечно, Лука Данилович Мацовка, українець зі сходу, рятував не тільки свою репутацію директора школи, а й долю десятикласника Дмитра Павличка. Лук’ян ВАРДЗАРУК |
