Проблема прибирання снігу дуже актуальна для нашого міста, і посилені опади часто створюють проблеми для мешканців. Сто років тому сніг теж не завжди прибирали вчасно, зате використовували досить незвичні методи боротьби з ним.
На початку ХХ ст. сніжні й морозні зими були звичайними для Станиславова. Не рідкістю був і сніг у жовтні чи квітні. Так, у 1912 р. рясний сніг випав у місті ще в жовтні, завдавши містянам і жителям навколишніх сіл немало клопоту. Не всі ще зібрали з полів урожай, а осінні квіти в міському парку, які ще залишилися на клумбах, укрилися важкими білими шапками.
В 1905 р. газета “Кур’єр станиславівський” надрукувала фейлетон про “музей неймовірних речей”. Його автор стверджував, що якби такий музей відкрили в Станиславові, то одним із експонатів була б купка снігу, яку через півгодини після прибирання вивезли з міста. Тож, очевидно, прибраний сніг вивозили зі значним запізненням. Для прибирання снігу магістрат Станиславова початку ХХ ст. наймав мешканців навколишніх сіл, що створювало певні незручності. Адже коли дороги замітало, селяни самі не могли дістатися до міста. В критичних випадках влада залучала до снігозбиральних робіт в’язнів місцевої тюрми “Діброва”.
Боротьба зі снігом коштувала силу-силенну грошей. В 1907 р. для очищення колій Станиславівського округу від снігу витрачали майже 350 тисяч корон у місяць. Преса зазначала, що загальні витрати галицьких залізниць на снігозбиральні роботи перевищували мільйон корон у місяць. В січні 1911 р. міська влада Станиславова виділила 2396 корон на прибирання снігу в місті. Депутат міської ради Срочинський під час одного з засідань стверджував, що місто погано очищають від снігу, але це вина не магістрату, а несумлінних мешканців.
Влада Станиславова встановлювала жорсткі правила для власників будинків та крамниць, змушуючи їх не лише прибирати сніг на прибудинковій території чи біля свого закладу, а й чистити дахи, щоб сніг не падав на перехожих. В січні 1903 р. загальний осуд викликав такий собі Йоахім Ламм, власник кам’яниці по вул. Карпінського (тепер початок вул. Галицької). Він не чистив дах, і сніг з нього сипався людям на голови, загрожуючи їм травмами. Як зауважила міська преса, якщо несумлінний власник не виправиться, його буде притягнуто до карної відповідальності.
Мешканці міста використовували різні способи позбуватися снігу. Хтось посипав тротуар перед будинком сіллю, а жителі околиць прибирали його… плугом. Цікавим ноу-хау було зносити сніг до величезних котлів і в них його розтоплювати. Отримана вода згодом ішла на різні господарські потреби.
Важливим для міської господарки став 1911 р. У лютому того року міська рада Станиславова ухвалила придбання моторизованого воза для перевезення будівельних матеріалів, а також вивезення з міста снігу, болота і сміття. Як бачимо з повідомлення в газеті “Кур’єр станиславівський” від 19 лютого 1911 р., на рішення міських депутатів вплинув позитивний приклад Львова, де такий віз уже довший час використовувався і добре себе зарекомендував. Ціна моторизованого воза кусалася – він коштував аж 24 тис. корон. Але й вигода була значною – такий віз міг перевозити аж 5000 кг, а отже, замінював собою 4-5 кінних упряжок, які зазвичай використовувалися в місті.
Ось як виглядав зимовий Станиславів у 1911 р.: “Вночі випало досить багато снігу. Він покрив білим саваном дахи кам’яниць, вулиці і площі. Але з настанням ранку на жвавих вулицях він трохи розтанув і з-під нього визирнуло таке звичне станиславівське болото. На менш людних вулицях шар снігу утримується. Тут час від часу падає якийсь перехожий, бо міські вулиці, як завжди, не посипані піском. Але загалом сніг надав містові різдвяного вигляду і приніс на його вулиці радісне пожвавлення. Особливо раділа снігові малеча. Що ж, комусь забава, а комусь – клопоти”.
Олена БУЧИК |
