Впродовж кількох десятиріч панування тоталітарного режиму питання пов’язані з історією церкви, її діячами подавалися з певною негативною ідеологічною спрямованістю. Релігія, як і приватна власність, була тією фундаментальною основою з якою боролися, як пропагандивними, так і силовими методами.
Особливого забарвлення набирала ця боротьба, коли йшла мова про католицьку церкву. Як вважалося, остання була реакційною, і визискувала працьовитий люд. Звісно, певні підстави під цим у конкретних історичних обставинах були, але разом з тим, католицька церква дала світу багатьох святих і благословенних, заступництва в яких і зараз просить той самий працьовитий люд. Адже святість є завжди актуальною і ніколи не старіє з бігом часу. В цьому плані є цікавою постать архиєпископа галицького римо – католицької церкви Якова Стрепи (Стржемя) / пол. Jakub Strepa (Strzemię). Часи середньовіччя уже давно в минулому, тому тільки давні стіни церкви Святого Пантелеймона пам’ятають цю відому особу – можливо, не постійно, але періодично, впродовж 17 років. Але, все по порядку.
Перші спроби розпочати місіонерську діяльність на західноукраїнських землях римо-католицька церква здійснює у ХІІІ столітті. Вже у 1228 р. у Галичі поселяються монахи - домініканці. Внаслідок занепаду власної державності у ХІV – XV століттях наш край потрапляє у залежність від сусідніх держав. Втративши династію Романовичів, у 1340 р. Галичина окуповується Польським королівством. У 1367 р. вже існує Галицька дієцезія, яку очолює єпископ Кристин (помер у 1370 р.). Він був римо-католицьким священником, францісканцем, учасником католицьких місій на Русі. Призначений першим в історії єпископом галицьким, ще перед офіційним встановленням єпархії.
У 1375 р. Папа Григорій XI буллою «Debitum pastoralis offici» від 13.02.1375 р. остаточно заснував латинську митрополію і архидієцезію в Галичі, а у 1412 р. її осідок перенесено з Галича у Львів (булла «In eminenti specula» від 28.08.1412 р.). Єпархії у Перемишлі, Володимирі, Холмі, Кам’янці, Львові і Києві були складовими частинами Галицької митрополії.
Першим митрополитом у Галичі був архиєпископ Матвій (1375 - +1380 рр.), німець або угорець, який знав українську мову. Після нього Галицькими митрополитами були ще три архиєпископи: Бернард (1384-1390 рр.), римо-католицький священик, францисканець; мав постійну резиденцію у Львові, у 1390 р. позбавлений сану за перебільшення повноважень; бл. Яків Стрепа (1391-1409 рр.), який проголошений святим у 1790 р., та Миколай Тромба (1410-1412 рр.).
Архикатедрою римо-католицької церкви був костел Святої Діви Марії, раніше відомий, як церква святого Пантелеймона (тепер у с. Шевченкове, Галицького р-ну). У короткий період існування архиєпископства не були організовані архидієцезіальні установи. Не було капітулу, не відбувся жоден синод. Архиєпископство, яке виникло і нерозривно пов'язане з історією галицької метрополії, було ліквідовано – з огляду на зменшення політичного значення Галича.
У XV столітті одним з найбільш впливових особистостей не тільки в ордені францісканців, але також в цілій польській церкві був архиєпископ Яків Стрепа. Він народився близько 1340 року на теренах краківської архидієцeзїї. Юнаком вступив до Ордену Францісканців, звідки згодом його відправили навчатися до Риму. У 1375 році став членом Товариства Братів Пілігрімів для Христа, яке згуртовувало францісканців і домініканців, що здійснювали євангелізацію в Галичині і у Валахії. Після повернення з Риму став настоятелем краківського монастиря, а згодом - монастиря Святого Хреста у Львові (1385 – 88). Був близьким співробітником королеви Ядвіги Анжуйської і короля Владислава Ягайла в акції християнізації Литви. Ревний апостол Галичини. 
28 січня 1392 року його номіновано папою Боніфацієм X архиєпископом галицьким - з місцеперебуванням в Галичі. В період його призначення очолювана ним інституція не мала ні катедри, ні відповідної кількості священиків, навіть не існували визначені територіальні кордони. Для місцеперебування курії Яків визначив монастир францісканців у Львові. Він планував скликання синоду, рішенням якого хотів перенести архієпископську столицю з Галича до Львова. Робив підготовчі заходи для цього - почав будувати у Львові кафедральний собор (1404 р.). Був популяризатором внутрішньої реформи церкви. В організації дієцезії перший впровадив структуру, яка стала відповідником сьогоднішнього деканату. Всі ці нововведення спричинилися до інтенсивного розвитку львівської архидієцезії, яка згодом стала прикладом для інших архидієцезій, навіть утворених набагато раніше. Не дбав за майно для церкви, але дуже стежив за рівнем душпастирської роботи. Особисто сам вів душпастирську і апостольську діяльність, засновував нові парафії. Жив у дуже скромний спосіб, свої прибутки призначав на будівництво костелів і монастирів. Клопотався щодо лікарні у Львові, при якій знаходився також притулок для безпритульних, хворих і прочан. Був захисником населення під час військових безпорядків і татарського нашестя. В щоденному житті відзначався простотою і францісканською вбогістю. До кінця свого життя не переставав носити францісканський габіт. Мурований маєток в центрі Львова, який йому подарував король Владислав Ягайло передав на потреби дієцезії, а сам оселився у скромному дерев'яному будиночку. Сам особисто навчав правд віри і катехизував, але більше всього турбувався про здобуття дітей для Небесного Царства. Його відданість цій справі спричинилася до надання йому титулу «Приятеля дітей». Розвинув культ Пресвятих Дарів розмістивши в храмах дарохранительниці, запровадив адорації виставлених Пресвятих Дарів і євхаристійні процесії. Яків відзначався особливою набожністю до Євхаристії, був великим шанувальником Божої Матері. Історична розповідь повідомляє: одного разу коли він молився, то просив Марію словами: "Покажи мені себе, Матінко". Тоді побачив саму Святу Марію з Дитятком і почув слова: "Є Мати і Син". Одне з зображень архиєпископа зображує його стоячим навколішки коли сидячої в хмарі Божої Матері з Дитятком. Сцену цього з’явлення Блаженний помістив на архієпископській печатці, як свій герб. За рік до смерті відмовився від участі у схизматицькому соборі в Пізі, чим проявив себе, як вірний син Католицької Церкви. Помер Яків 20 жовтня 1409 року. В заповіті написав, що хоче бути похованим у францісканському монастирі Святого Хреста у Львові. Також заповів продати літургійне майно, яке жертвував йому Владислав Ягайло, а отримані гроші роздати як милостиню. Після його смерті в 1409 році архиєпископство перенесено з Галича до Львова. У 1619 році мощі блаженного Якова Стрепи перенесено з монастирської каплиці до нового гробу в храмі, де почали відбуватися чудеса. Звістка про це поширилася так швидко, що на молитву до гробу блаженного Якова почали сходитися численні вірні зі всієї архидієцезії. Чудеса відбувалися не тільки при гробі: коли його єпископською митрою торкалися страждаючих від болю голови - біль проходив. Блаженний Яків Стрепа з’являвся також тим, хто потребував допомоги в несподіваних ситуаціях; з’явився над палаючим Львовом (1527) і врятував монастир францісканців від пожежі. Монахи назвали його Провісником миру серед ворогуючих. Коло його могили молився король Ян ІІІ Собєський перед походом до Відня. Внаслідок численних чудес, папа Пій VI 11 вересня 1790 року оголосив його блаженним. Таке визнання є проміжним етапом (передостанньою сходинкою) на шляху до зарахування людини до когорти святих Католицької Церкви. Хоча, досить часто трапляється так, що канонізаційний процес зупиняється саме на цьому етапі беатифікації, або процес призупиняється на цій стадії продовж довгих років чи десятиліть. Однією із відмінностей між святим і блаженним, є певне обмеження у культі, адже особа, визнана святою, призначена для всецерковного вшанування, вона може бути виставлена для почитання на престоли у цілому світі. Після скасування ордену францісканців австрійською владою, в 1786 році реліквії бл. Якова перенесено до львівської катедри, їх розміщено в срібній труні. Культ бл. Якова почав з бігом років забуватися, його відновлено на початку XX століття архієпископом львівським бл. Йосифом Білчевським. 
У 1910 році папа Пій X визнав блаженного Якова покровителем львівської дієцезії разом зі святим Антонієм Падуанським, Покровителем провінції ордену францісканців. У Польщі він є патроном замойсько-любачівської єпархії і конкатедри в Любачові. Його згадують в польських єпархіях у роковини дати смерті - 21 жовтня. Після ІІ світової війни, до 1966 року, реліквії святого Якова знаходилися в катедрі Тарнова, після чого перенесено його до Любачева, де вони перебували до 2009 р. Звідси вони перенесені в Україну і зараз перебувають у Львові. З часу архиєпископської діяльності Я.Стрепи минуло 600 років. Складними вони були для польсько-українських стосунків: це і війна 1648 – 1654 рр., і боротьба 1918 – 1923 рр., перебування наших земель під польською окупацією до 1939 р., міжнаціональні відносини у 1943-44 рр. Поза цим, постать Якова Стрепи залишається однією з спільних сторінок релігійного життя українського і польського народів в Галичині. Чемеринський Андрій |
