Деякі міста приречені бути відомими. Не про великі йдеться, як от Львів, Одеса чи Харків – тут усе зрозуміло. Але й невеликі містечка здобувають славу в силу різних обставин. Завдяки письменникам – Конотоп з гоголівською відьмою. Чи завдяки історії – Переяслав, який зробила знаним суперечлива військова рада. Чи завдяки давнім замкам-фортецям – Кам’янець-Подільський, Мукачево, Хотин. Чи завдяки природним дивам: Вилково як українська Венеція.
І у цьому переліку – Калуш.
Знаний як всесоюзна будова у 1960—1965 роках, як місце «хімії» – покарання за не надто серйозні правопорушення, як місто хіміків, потужного виробництва на «Хлорвінілі». І вже пізніше – як зона екологічного лиха, проголошена у 2010 році – наслідок того виробництва чи то пак його занепаду.
А якщо продовжити цей перелік словами «Калуш туристичний»? Хіба не здивування це викличе у більшості з нас?
Але не у головного спеціаліста відділу з питань інвестицій та міжнародної інтеграції Калуської міської ради Віктора Павліва і волонтера фундації «Карпатські стежки», краєзнавця Василя Фіцака. Бо вони якраз переконані: у Калуша в туристичній сфері великий потенціал.
– Нашому місту минулоріч виповнилося 580 років, хоча зараз історики стверджують, що воно ще старіше і шукають підтвердження в архівах, – розповідає Віктор Павлів. – Мало хто знає, що колись у Калуші був замок. Люди з подивом дізнаються про це, а завдяки краєзнавцям віднайдені замкові підвали, які плануємо відкрити і облаштувати як туристичну атракцію. Зберігся старовинний центр міста. Є селіна – шахта, де добували калійні солі. Більш-менш збережена промислова ратуша, яка ще належить «Оріані» і яку планує викупити місто.
– Можливо, історія нашого міста ще не надто досліджена, – долучається Василь Фіцак. – Однак у Калуші є чимало місць, які потрібно розкручувати, популяризувати і відповідно це може привабити туристів.
– Ми хочемо переконати людей, що Калуш – це не лише промислове місто, а й туристичне, – додає Віктор. – Насамперед це солевидобування, пивоваріння і дзвоноливарство.
І про ці туристичні принади Калуша дещо детальніше.
Місячний пейзаж і заводські руїни
Це з радянських часів приклеївся штамп «місто хіміків». А правильніше було б казати: місто солеварів. Калуш був заснований на покладах солі. Та й назву отримав від слова «калюша» – природне сольове джерело в давнину.
Калійні солі добували тут ще з XVІI чи ХVІІІ століття. А у ХХ столітті запрацював потужний хіміко-металургійний комбінат, що складався з 12 заводів. Змінювалися назви: «Хлорвініл», «Оріана», «Лукор». А отримали свій Чорнобиль.
Та, як не дивно звучить, Чорнобиль має своїх туристів. Схоже, Калуш теж. Називають такий туризм промисловим, індустріальним, екстремальним. Хоча різних людей різне приваблює. Незвичні пейзажі, чи відновлена природа, чи особливий рельєф, чи старі напівзруйновані будівлі колишнього заводу – майже як з голлівудських фільмів або комп’ютерних ігр.
– Сюди приїжджають знімати фільми, – каже Віктор Павлів. – А ще робити весільні фотосесії на фоні озера. Особливо вдалі кадри, коли випарена сіль на зеленій траві виглядає як сніг.
Це вже Домбровський кар’єр, де краєвиди дійсно неймовірні: незвичний, якийсь аж місячний пейзаж, з особливою глибиною кольорів.
– Це величезне озеро, що має в поперечнику близько двох кілометрів, – продовжує Василь Фіцак. – Оскільки кар’єр не експлуатують кілька останніх десятиліть, то природа починає відвойовувати територію: самонасіюються сосна, береза, глід, горобина. Є штучні острівки, на яких гніздяться мартини, чайки. Людям цікаво це побачити. А деградований ландшафт, пересічна місцевість, горби, схили – це те, чого потребують екстремали. Тож їдуть сюди велосипедисти, мотоциклісти.
Дехто з калушан навіть пробує купатися в тому озері. Науковці кажуть, що шкідливі речовини пішли у донний осад, але ж вони нікуди не поділися. А щодо пропозиції облаштувати солені озера як в Солотвино, то експертизи дуже дорогі, тож поки варіант медичного туризму не розглядають.
– Наразі вся ця територія є промисловою зоною «Оріани», – каже Віктор Павлів. – Ми і не можемо туди офіційно зайти. З часом, сподіваюся, це питання врегулюємо. І тоді фундація «Карпатські стежки» могла б провести маркування вело- чи піших маршрутів, перекривши небезпечні ділянки сигнальними стрічками чи парканами, облаштувати стоянки.
До Чорнобиля люди їдуть з усього світу побачити міста-привиди, побачити, як відновлюється природа. Таких туристів може зацікавити і Калуш.
Ливарня дзвонарів Фельчинських
Існує легенда чи переказ, що десь на Калущині закопаний дзвін, який важить тонну. Старожили стверджують, що той дзвін було чути аж на Долинщині. І зроблено його у відомій на всю Європу ливарні Фельчинських.
– Цього року відзначатимемо 210-і роковини з дня заснування першої фірми родини Фельчинських у Калуші, – розповідає Віктор Павлів. – Їхня фірма досі працює в Польщі, мають декілька дзвоноливарень. Але перша була саме у Калуші. Заснував її Міхал Фельчинський.
– Є відомості, що Міхал Фельчинський приїхав з центральної Польщі, а ливарству вчився в Німеччині, – доповнює Василь Фіцак. – Але це здогадки, бо наукових підтверджень мало. З 1808 року він започаткував дзвоноливарство. Їздили від парафії до парафії і дзвони відливали на місці. А постійний сталий заклад запрацював з 50-х років ХIХ століття. На місці була майстерня, ливарня. Ремесло батька успадкували його сини, внуки, правнуки. І так уже шість чи вісім поколінь продовжують цю справу.
Продовжують уже в Польщі, бо з приходом совітів ливарню у Калуші закрили, дехто з родини був виселений в Сибір.
Краєзнавці Василь Фіцак та Олександр Коваль займаються дослідженням дзвонів. За рік об’їздили 28 сіл Калуського району: від села до села, від церкви до церкви.
– Знайшли понад 20 дзвонів з ливарні братів Фельчинських, – розповідає Василь Фіцак. – В самому Калуші є два дзвони – при церкві Архистратига Михаїла і унікальний дзвін в пожежній. У 1928 році брати Фельчинські подарували цей дзвін пожежному депо при калійному комбінаті. Він дуже пишно оздоблений, на одній із сторін зображений святий Флоріан, покровитель вогнеборців. Хочемо дослідити весь Калуський район. Бо під час Першої світової війни майже всі дзвони були реквізовані і перелиті на кулі, а під час Другої світової селяни, навчені гірким досвідом, дзвони ховали, закопуючи у землю, і не всі до цього часу віднайдені.
– Збереглися сама ливарня, адмінбудинок, є кілька будинків, де проживали Фельчинські, один з них триповерховий на три під’їзди, де жили з родинами три брати, – Віктор Павлів розповідає, як можна використати цю сторінку калуської історії для розвитку туризму. – Ми хочемо будинки промаркувати, поставити інформаційні щити. Зараз вони в приватних руках, але є намір хоча б адмінбудинок відкупити і створити там музей дзвоноливарства.
Та й розповіді про особливі дзвони Фельчинських спеціалістів чи просто небайдужих до історії людей могли б зацікавити. Бо дзвони, як люди, мають свою біографію та енергетику.
Бігус і пиво – смакуйте
Торік до 580-річчя міста «Калуський бровар» виготовив пиво «Ювілейне». У місті хваляться і тим, що готували пиво «До Токіо» на прохання посольства Японії в Україні. А колись і для цісаря варили пиво.
– Калуський пивзавод – один з найстаріших в Західній Україні, – розповідає Василь Фіцак. – Перші згадки про броварню сягають 1580 року. У 1870 році побудували великий завод, яким володіли три єврейські родини. Окрім того, що варили пиво, там ще був лікеро-горілчаний завод, були склади. Свого часу це пиво возили в бочках до Австрії, до Польщі, його цінували і любили.
Збереглися частини старих будівель пивзаводу з червоної цегли, що приваблює туристів. Цікаво було б проводити екскурсії старим пивзаводом, щоб туристи могли побачити, як вариться пиво.
– Окремий задум – пивний фестиваль, – каже Віктор Павлів. – Ми планували провести у 2017 році, але оскільки не було погодних умов, та й з організацією дещо відставали, тому вирішили перенести на цей рік, десь на початок осені.
А вже у травні Калуш запрошує на ще один цікавий фестиваль – бігусу.
– Просимо не плутати з польським бігусом, – уточнює Віктор Павлів. – Наш бігус, або ще його називають білий борщ, – це святкова перша страва Калуського регіону. Ще не досліджено, звідки така страва у нас взялася. За основу беруться білі смугасті буряки, їх квасять, потім готують наваристий бульйон, куди додають цей буряк. Це дуже смачна страва, яку радимо всім спробувати.
Три роки тому започаткували перше свято бігусу, була лише ця страва. Торік уже був фестиваль і сім учасників, а тепер фестиваль 27 травня в парку імені Івана Франка. Буде не лише бігус, хоча він все-таки основний. Буде і калуське пиво. Гостям запропонують і різні цікаві туристичні маршрути Калушем.
Вірити і працювати
У Калуші розробили стратегію розвитку туризму на 2016—2021 рік. Але не менш важливо, щоб громада долучалася до впорядкування і популяризації свого міста.
– Мене дуже бісить, коли дехто з калушан називає своє місто «дірою», – зізнається Василь Фіцак. – Треба любити край, де живеш. Робити його кращим.
А для початку – дізнатися більше про його історію і особливі місця.
– Коли ми почали проводити безкоштовні екскурсії містом, – пригадує Віктор Павлів, – спершу приходило небагато людей. Але потім їх кількість зростала. Привабити туристів – справа не проста і не швидка. Та якщо є що показати і про що розказати, то гріх не використати це для розвитку свого міста.
Відкриєте для себе зовсім інший Калуш. Він ще маловідомий, загадковий, але і це приваблює туристів, чи не так? Хто знає, чи через кілька років Калуш не стане серйозним конкурентом для Яремча, Косова чи Верховини?
Галина ДОБОШ
|
