На початку ХХ століття у багатьох селах та містечках Галичини почали широко функціонувати ощадно-позичкові каси, які мали на меті залучити наших селян до кооперації, а заодно і покращити умови їхнього життя. Найбільше до втілення ідеї заснування кооперативів долучився тодішній посол до Галицького сейму Дем’ян Савчак (1847 – 1912). Він фактично розробив їхні теоретичні засади, вивчивши перед цим досвід роботи подібних установ у Чехії та Німеччині. Там уже існували сільські кооперативи універсального типу, засновані Райфайзеном. На одному із засідань Галицького сейму Д. Савчак виголосив досить детальний звіт про організацію та загальну вигоду таких установ. Також за його ініціативи сейм ухвалив кредити на організацію спілок Райфайзена (їх у народі так і називали райфайзенками). Однак хоча Савчак провів усю попередню роботу, проте загальне керівництво із втілення цієї ідеї було покладено на польського кооперативного діяча Францішека Стефчика (1861 – 1921), який у 1890 році заснував першу у Польщі кооперативу, а точніше хліборобську школу біля Кракова. Він був більш вигідний полякам у цьому руслі, аніж українець Д.Савчак. Справа у тому, що поляки вирішити ці новостворені товариства використати для ополячення українців. На їхнє переконання, організаційна система кас Райфайзена у Галичині мала бути підпорядкована польській владі. Разом із тим засобами дешевого кредиту вони хотіли узалежнити галицьке селянство та його господарську діяльність від польського впливу. Крім цього, керівництво Патронату, яке було створено для проведення такої кооперативної реформи, виступало проти створення на місцях кооперативів за національним принципом та з українською мовою ведення документації. «Патронатики» навпаки всіляко сприяли створенню мішаних польсько-українських райфайзенок. Їх закладали переважно у тих селах, де була велика кількість поляків. Такі кооперативи отримали у народі назву «Каси Стефчика» і були не чим іншим як своєрідною польською станицею в українському середовищі. Для інструктування таких кас Ф. Стефчик видавав двомовний польсько-український журнал, де розкривав методи і принципи розвитку кооперативного руху. Проте українці Галичини не завжди дотримувалися тих принципів і самовільно, поза Патронатом, засновували свої українські кооперативи з українською мовою урядування і українськими управою. Це робило їх більш незалежними і призвело у майбутньому до створення «Народних домів», у яких уже поєднувалась і кредитна, і торговельна, і виробнича діяльність. Девізом такого нового типу кооперативів були слова: «Свій до свого по своє». Якщо узяти у розрізі діяльність «Кас Стефчика» в Галицькому районі, то на початку ХХ століття вони були засновані у Більшівцях, Блюдниках, Делієвому, Комарові, Озерянах, Поділлю. В той же час райфайзенки українського типу діяли у Вікторові, Куропатниках, Кукільниках та місті Галичі. В інших селах люди організовувались у товариства «Самопомочі», «Власної помочі», «Єдності», «Надії» та інших. Така організація давала можливість людям відстоювати свої економічні права, ставати на рівень з польськими чи єврейськими об’єднаннями, вибудовувати власні структури кооперативного руху. Іван ДРАБЧУК, співробітник Національного заповідника «Давній Галич» |
