Середа, 22.05.2024, 04:22:45

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
 
Архів новин
Головна » 2018 » Листопад » 8 » Катакомбна УГКЦ в «кольорових селах»
12:03:58
Катакомбна УГКЦ в «кольорових селах»

На Надвірнянщині Білі Ослави, Чорні Ослави, Чорний Потік ще називають «кольоровими селами». Кожне з них має свою історію, але є і спільні сторінки. Приміром, участь у національно-визвольній боротьбі чи діяльність у підпіллі катакомбної Української греко-католицької церкви. Вчитель історії, правознавства і християнської етики Делятинського ліцею № 1 Леся Струк і отець Петро Голіней одинадцять років тому з учнями, учасниками історичного гуртка, збирали свідчення людей і видали невеличку книжечку про підпільну УГКЦ на теренах Делятинщини. А для самої Лесі Петрівни це і жива історія її родини та друзів-однодумців. Про деякі зі сторінок цієї історії – спомини Лесі Струк.

Тато в УПА, мама в підпіллі
Мій батько Петро Михайлович Струк з Білих Ослав, мама Розалія Миколаївна (з родини Попович) – з Чорних. За участь в УПА батько був засуджений на 25 років. В Катеринівській тюрмі був разом зі священиками, які не зреклися віри і за це були репресовані. Потім тато покарання відбував у Воркуті, в Караганді. Повернувшись додому, через Івана Тимінського (чоловіка старшої маминої сестри Василини), якого знав із заслання, познайомився з моєю мамою. Між ними була різниця у 15 років. Нас, дітей, було троє: старші брати Михайло, Микола і я.
Роки ув’язнення для тата не минули безслідно. Ще й потрапив під пильний нагляд КДБ, коли наполягав, аби доньку у метриці записали Лесею (на честь Лесі Українки), а не Олександрою. Час від часу його викликали в Яремче. Повернувшись, як розказувала мама, тато по два-три дні лежав, нирки його боліли. Що і як там було – нам ніколи не розповідав. Ми припускаємо, що нирки, печінка були відбиті, тому помер молодим – у 52 роки. Це був 1975 рік.
Ще за життя тата батьки відбували великодню сповідь в отців-студитів у Дорі, що дратувало православних священиків. А коли тато помер, мама сказала, що їй втрачати нічого і «пішла в підпілля». У 1977 році вступила до ІІІ чину св. Василія Великого. Виконуючи свої родинно-сімейні обов’язки, брати і сестри ІІІ чину стояли в перших рядах мирянського підпільного руху УГКЦ.
Так склалося, що отці-василіяни та підпільні священики часто у нас вдома відправляли. У нас реколекції були, молоді отці екзамени здавали. У 1988 році мама їздила у Франківськ до єпископа Софрона Дмитерка, він дав благословення на збір підписів про легалізацію УГКЦ.
Хата між трьох сіл
Ми жили в Чорних Ославах. Наша хата на горбочку, між Чорним Потоком, Білими Ославами і Чорними Ославами. До нас могли з трьох сіл люди прийти. На нашій вулиці нема багато хат, наша крайня, віддалена від інших помешкань. Навколо колгоспні поля. Люди як йшли до нас, то брали з собою знаряддя праці – ніби йдуть в поле. Уже на подвір’ї граблі, коси залишали і тихенько заходили до хати, бо відправлялася Служба Божа. Для конспірації отці їхали до Білих Ослав і полем йшли пішки.
В нашій хаті і по сьогодні є престіл, де відбувалася відправа. В цій кімнаті був лише престіл і диван для отця. Всі отці знали, де ключ лежить. Вони могли зайти у хату, навіть якщо вдома нікого не було. Та кімната для мами дотепер – святість. Є піч, яку мама забороняє розібрати. Каже: «Там всі єпископи спали».
В окремі дні – перед Великоднем, на Різдво, на Спаса у нас збиралося до 120 людей на Службу Божу.
Імена священиків знала лише мама, ми ж знали лиш прізвиська
Бувало, у нас у хаті хрестили, вінчали. Тоді я не знала, хто здійснював обряд. Тільки мама знала імена та прізвища отців, які у нас відправляли. Ми ж дізналися лише після виходу Церкви з підпілля.
А тоді у нас всі отці мали прізвиська: Біленький, Молоденький, отця Андрія Кияка називали Премудрий. Приміром, о. Іван Качанюк був Біленький, ще ми його називали Спортсменом. І коли ми такі прізвиська говорили, сторонні не дуже звертали увагу. Люди ж придумали йому прізвисько Янек. А о. Іван Бойко був Ян або Іоан.
З тих, що я пам’ятаю, у нас вдома правили: перший – о. Порфирій Чучман. Були реколекції для ІІІ чину, які давали два рідні брати о. Єронім Тимчук і о. Яків Тимчук (вже значно пізніше дізналася, що був єпископом УГКЦ). Це було глибоке підпілля: 80-і роки. До нас приходили також о. Андрій-Роман Кияк, о. Іван Бойко. Був і о. Василь Семенюк (на Тернопільщині він відбудував Зарваницю, тепер архієпископ і митрополит Тернопільсько-Зборівський), а тоді ми маленькими з ним ходили в Зарваницю, навіть пішки один раз. Уже в час виходу з підпілля – о. Іван Качанюк, тепер парох с. Фитьків. До нас ще приходив о. Іван Лукань, він часто їздив на Березови.
Ровесникам забороняли зі мною гратися
Від 1975 року аж до 1985-го – то був найбільший прес, який ми відчували. Наша сім’я вважалася неблагонадійною.
У часи, коли помер тато, держава давала півсиротам пенсію – 5 гривень на одну дитину. Ми ж такої допомоги за втратою годувальника були позбавлені.
У школі мене переслідували: забороняли дітям зі мною гратися, навіть спілкуватися. Лише директор школи, покійний уже Петро Миколайович Юрчук, коли приїжджали з комітету комсомолу проводити зі мною атеїстичну роботу, вимагав, щоб це завжди проходило в його присутності, ніколи мене не залишав з ними саму. Тато помер – я була у 2-му класі, а з 5-го по 8-ий була під особливим прицілом: хоча б раз на півтора місяця приїжджали зі мною «проводити роботу».
Коли вступала в Прикарпатський університет на історичний факультет, то не пройшла за конкурсом. Реально я розуміла, чому то так. Тому закінчила швейне училище № 2 в Івано-Франківську, пішла працювати і вже пізніше здобула дві освіти: духовну та історичну.
Таємний гурток, а для конспірації – танці у клубі чи гостина вдома
У нас в підпіллі був таємний гурток, ми його назвали «Наш приятель». Це була групка молоді, нас дванадцятеро, 14-15 років. Це діти і внуки маминих двох сестер, родина, сусіди перевірені, у яких теж відправляли підпільні священики.
Ми збиралися разом, робили свято Миколая для себе, робили Вертепи, ми готували Хресні дороги. До Вертепу долучалися кілька чоловік і з Білих Ослав. А сценарії я мала від о. Андрія Кияка. Сестра Стефанія-Зузанна Колопельник (ЧСВВ) з Делятина готувала нас до першої сповіді. Я, наприклад, сповідалася у Дорі в о. Порфирія. Нам було цікаво, ми читали багато літератури, у нас було зовсім інше бачення світу та історії.
Коли в селі був підпільний священик – у мене вдома, чи у моєї тети, чи ще там у когось гуртківці були на танцях чи на весіллі. Всі, аби відвернути увагу. Але ми знали годину, на яку отець казав нам бути на Службі Божій. І ми лиш так: один на одного дивилися. Були два хлопці, які мали мотоцики, і ми поїхали. Через 15 хвилин поверталися.
Вдома у мене завжди стіл був накритий. Якщо щось – молодь сідала: в нас гостина. Святкували день народження, будь-який привід. І для конспірації столи завжди були накриті.
Наш таємний гурток – це було чотири-п’ять родин. Нам разом було цікаво. Всім нам Бог благословив життя так, що гарно всі в житті влаштувалися.
Сам на сам з КДБ
Разів зо чотири у нас вдома було КДБ. І один з цих разів – коли я вдома була сама. Дотепер я подивована, звідки тоді у восьмикласниці взялася сміливість не побоятися, не розгубитися, коли до хати серед ночі увійшло дванадцятеро чоловіків у міліцейській формі.
Я одразу спробувала сховати дипломат з фелоном (це вже був би доказ, що у нас хтось відправляє Службу Божу). Я умудрилася сховати його, пустила в пивницю, де ми зберігали картоплю. Вони помітили, що я щось ховала, але скільки не світили ліхтариком – не знайшли. А одну книжечку, яка називалася «Чому я навернувся», я взяла під руку і не знаю, як вона там заховалася. Я всі кімнати позакривала, то у мене ключі забрали, можна сказати, силою. Першим заходив начальник, потім його поплічники. Все, що вони знайшли, літературу та інше, забрали.
А за кілька годин до того у нашій хаті правив службу Божу о. Іван Бойко, який зараз парохом у с. Красна Надвірнянського району. Від нас поїхав до Березовів. Можливо, хтось підслідкував, що якийсь рух був...
На працю вчителем благословили отці
Ми з мамою були практикуючими християнами. Вчителем я стала дякуючи підпільним отцям. Вони побачили в мені педагогічний хист. Отець Андрій Кияк, який у нас часто відправляв Службу Божу вдома, все казав: «Ти маєш бути вчителем». Отець Григорій Сімкайло, вже коли Церква вийшла з підпілля, у 90-х роках запропонував мамі, щоб я йшла вчитися на катехитичний факультет. Напевно, отой дух мені поміг, підтримав, що я буду вчителем, якщо я того захочу, з Божою допомогою.
Одночасно вчилася на педагогічно-катехитичному факультеті в духовному інституті та історичному факультеті Прикарпатського університету. В першому стаціонарно, а заочно в університеті.
Уже працюючи в Делятинській школі, вирішили з учнями описати хоча б коротко історію підпільної УГКЦ на теренах Делятинщини. Видали книжечку «УГКЦ – переслідувана, та не подолана», де йдеться про діяльність греко-католицького духовенства на Делятинщині у 1946—1989 роках, про ієромонаха Петра-Порфирія-Павла Чучмана і отця-мітрата Михаїла Косила, про підпільну духовну семінарію в Дорі, про діяльність жіночих монаших спільнот, про співпрацю духовенства з вірними. Діти ходили до людей, у кого відправлялася Служба Божа, спілкувалися з підпільними отцями, деякі матеріали нам надав парох с. Дора о. Іван Лейбюк. Ми охопили «кольорові села», а також Заріччя, Дору, Делятин. Дуже важливо зберегти свідчення людей, які були підпільними священиками і практикуючими християнами у ті непрості часи.


Записала Галина ДОБОШ


Переглядів: 459 | Додав: Dnister









Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі







Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 24. 
Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю. 
Висловлюємо подяку авторам за їхню нелегку працю! 
Через технічні можливості сторінки ми не можемо подати посилання (гіперлінк), проте вкажемо прізвище автора (або ресурс походження). 
Нашим завданням є збір масиву інформації з різних джерел - щоб зацікавлені особи мали можливість з нею працювати. Ряд інтернет - сторінок з часом втрачають свої попередні публікації, ми старатимемося їх зберегти на цьому ресурсі. 

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Спілка та веб - сторінка не є власником авторських матеріалів, тільки популяризує їх для загальної обізнаності.

Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах. 

Copyright MyCorp © 2024