Нині правила дорожнього руху – це складний документ із десятків пунктів і сотень підпунктів, які водії вивчають роками та щоразу відкривають для себе щось нове. А колись правила були значно простіші, проте не менш цікаві. Отож, як мали їздити перші автомобілісти сто років тому? До 1918 року Прикарпаття належало до Австро-Угорщини. Здавалося б, які могли бути правила дорожнього руху у таку сиву давнину? Проте вони були. Більше того, ще в кінці XIX століття віденські чиновники зрозуміли, що з появою «пекельних машин» – автомобілів – необхідне державне втручання у дорожній рух. Вже у 1891 році імперське міністерство торгівлі постановило, що водія перед тим, як він сяде за кермо, має перевірити спеціальна комісія місцевого департаменту поліції. Вона складалась із двох членів австрійського автомобільного клубу та одного автомеханіка. Цю перевірку можна вважати аналогом сучасних іспитів на водійські права. Щоправда, кандидат з’являвся на експертизу вже на авто й демонстрував свої навики керування. У програму випробувань входив навіть рух заднім ходом. Перші ліцензії на керування заповнювалися від руки на простеньких бланках, і кожен департамент оформляв їх по-своєму. У Станиславові перші «візки без коней» з’явилися у перші роки XX століття. Для городян то була небачена дивина. Проте власником автомобіля міг стати не будь-хто. Першим австрійським обмеженням для водіїв став вік – не менше 18 років. У 1905 році ввели перші правила дорожнього руху. Згідно з ними, водій повинен був не тільки добре їздити, а й розбиратися у будові автомобіля. Мета – «безпечне керування транспортним засобом». Тепер, здавши іспит та отримавши відповідну довідку, водій ішов до поліції та отримував водійські права. У них з’явилася фотографія власника. Щоправда, у правилах не зазначалось, де людина має вчитися керувати машиною перед іспитом. Ще через п’ять років, у 1910-му, з’явилась нова редакція правил. Чиновники додали правила обладнання, випробування та ліцензування транспорту. Поліція отримала право відмовити у видачі водійської посвідки через вади здоров’я, схильність до алкоголю тощо. Причиною таких новацій стало різке збільшення кількості авто на дорогах імперії. А ще за рік до цього Австро-Угорщина підписала у Парижі Міжнародну угоду про автомобільний транспорт. Тоді в Європі ввели перші єдині дорожні знаки. Їх було лише чотири: «нерівна дорога», «поворот», «залізничний переїзд», «перехрестя». Автомобілі тоді ще не мали сигналів повороту. Тому водії показували напрям руху руками. Поворот направо – рука вправо, наліво – рука туди ж. Якщо водій збирався зупинятися, то піднімав руку догори. Але новації на дорогах частина населення сприймала скептично. Тому владі доводилося вести справжню просвітницьку роботу. Так, у брошурі з правилами руху тих часів читаємо: «Чому я маю дотримуватися правил? Хто знає, де чатує небезпека, той намагається її попередити усіма засобами. З дорожнім рухом часом пов’язана навіть смертельна небезпека. Пішоходи мають дотримуватися правил не через страх покарання, а задля свого ж здоров’я». При поляках правила дорожнього руху зазнали нових змін. Чого вартий лише перехід з лівостороннього руху на правосторонній? Змінювалися дорожні знаки, швидкісний режим на дорогах. Але то вже тема для інших статей.
До теми: Попри те, що дорожній рух у Станиславові за часів Австро-Угорщини був не дуже насиченим, у місті все одно траплялися аварії. Так, 23 квітня 1911 року «Кур’єр Станиславовський» повідомляв про наїзд на пішохода: «Знаний у нашому місті спортсмен, ротмістр драгунів, барон Кароль Ріпп, їдучи стрімко вулицею Сапіжинською, минулого вівторка переїхав близько шостої вечора п’ятилітню Бліме Ейцнер, дочку Рахміля і Гінди Ейцнерів. Прибулі на місце лікарі доктор Рубінштейн і доктор Жаєвський ствердили в дитини сильний забій голови, з чого може вийти струс мозку. Родичі потерпілої внесли справу проти пана барона, який занадто часто ганяє своїм авто по місту, до суду». МИКОЛА ВОЛКОВ
| 
