Уже стало традицією в день створення Національного заповідника в Галичі організовувати конференції. Цьогорічне зібрання було присвячене проблемам дослідження, збереження і використання середньовічних замків. Конференція мала міжнародний статус, бо у ній активну участь взяла численна делегація з Польщі. Дослідники із сусідньої держави, що мають великий досвід у відновленні замків, охоче ним ділилися. Цікаво, що в Європі цю проблему можна вважати вичерпаною, адже там за замки взялися давно і змогли знайти кожному з них відповідне призначення. Ситуація із замками, що збереглися на теренах нашої держави, є, на жаль, невтішною. Кілька років тому на замки ніби почали звертати увагу на всіх рівнях, але економічна криза, що охопила країну, знову відсунула їх на другий план. Тому замками, які мають стати обороною нашого минулого, нині знову ніхто не цікавиться. Саме тому науковці знову змушені бити на сполох. Патріарх охорони замкової спадщини, що був на конференції на правах почесного гостя, Герой України Борис Возницький поділився з присутніми своїм баченням можливого використання замків України. Він зокрема зазначив, що середньовічні замки, які лишилися від радянських часів, — це трагедія нашої національної спадщини. Адже що лише у них не розміщували — тюрми, психіатричні лікарні, гуртожитки тощо. Тобто тоді свідомо робилось так, щоб затерти нашу історичну пам’ять. Однак часи змінились, а проблема замків лишається відкритою. Тому, вважає пан Возницький, потрібно працювати, треба «шуміти», звертатися до уряду, щоб стан речей спрямувати у правильне річище. Адже замки теж можуть і мають стати нашою репрезентацією у світі. Теми доповідей різного рангу науковців, а були серед них представники із Львівщини, Тернопілля, Волині, Київщини, східних регіонів країни, стосувалися проблем окремих об’єктів, які, на їхню думку, потребують нагального розв’язання. Тому з почутого напрошується висновок, що кожен уболіває за своє. Однак поодинці ніхто замкової проблеми не вирішить. Тут потрібен державний підхід, зацікавленість владних структур тими пам‘ятками, які залишилися нам від минулого. Саме тому, враховуючи важливість розв’язання цієї проблеми на найвищому рівні, організатори та учасники міжнародної науково-практичної конференції звернулися до Президента України з клопотанням про створення програми «Замки України» на 2012—2022 роки з метою їх збереження, реставрації, консервації та музеєфікації. На переконання генерального директора Національного заповідника «Давній Галич» Олександра Береговського, в державі повинен існувати спеціальний реєстр замків, на основі якого можна б було щороку розробляти і планувати заходи щодо їх облаштування і використання з метою залучення до них туристів. Хоча туристи і так залюбки відвідують замки, незважаючи на те, що стан їхнього збереження не завжди задовольняє екскурсантів. Замки України, хай вони і з різних історичних періодів, — це наше історичне надбання. Адже замки-палаци є свідченням нашої величі, замки-твердині — нашої могутності. А нам тільки потрібно привести замки до належного привабливого стану, знайти кожному з них відповідне функціональне призначення. А для цього треба щось робити. І хоча в цьому «щось» немає конкретики через брак фінансування, нинішні покоління повинні затямити, що проблема замків мусить бути зрушена з місця. Бо якщо не зробимо цього тепер, то через небагато років уже не буде що ні реставрувати, ні відновлювати. Можливо, тому, акцентуючи на цьому увагу, один із учасників конференції образно задався запитанням: чи з’явиться колись світло в кінці замкового тунелю? Однак якою буде відповідь на нього, покаже час. Учасники галицької конференції, яку, до речі, організував Національний заповідник «Давній Галич» за сприяння Міністерства культури та Українського національного комітету іСОМOS, все зробили, щоб вкотре до замків привернути увагу. Цілком можливо, що причетність цих впливових структур до конференції обернеться через певний час позитивними змінами в замковій справі. ...Бетонні сходи, що ведуть до Галицького замку, густо встелені осіннім листям. На відкритому пагорбі ширяє холодний вітер. Проте і в таку погоду тут хочеться бути. Здається, навіть мовчазна самотня вежа хоче багато розповісти своїм відвідувачам. Тут, притулившись до її стін, відчуваєш за спиною минуле, яке так чи інакше впливає на сучасне і майбутнє галицької землі. Таких історичних твердинь на українській землі, на жаль, здебільшого понищених варварами і часом, немало. Усі вони чекають дбайливої руки сучасників. Іван ДРАБЧУК
|
