В ХІХ столітті житло у Станиславові було дуже дорогим, тому більшість мешканців не мала власного помешкання, а винаймала його у так званих «чиншових кам’яницях». На жаль, стосунки між власниками кам’яниць і орендарями квартир переважно були далекі від ідеальних, а інколи господарі проявляли справжню жорстокість. Красномовним підтвердженням цього є лист, опублікований у газеті «Кур’єр станиславівський» у червні 1887 року, пише Західний кур’єр: «Чотири роки я мешкала у будинку по вул. Казимирівській, 1 (тепер вул. Мазепи – Авт.) у Боруха Еліаша Тайтлера, давніше то був будинок Шенгерського. Цього року пан Тайтлер не захотів продовжити мені оренду, тож я мусила шукати нове житло. Проте переїхати в інше житло я відразу не змогла, бо там якраз завершували ремонт. У мене дуже хвора чотирирічна дитина, тому я попросила у господаря дозволу залишитися у старому помешканні ще на кілька днів. Проте він на це прохання не погодився і 11 травня прийшов до мене у квартиру з поліцією і, незважаючи на дощ і холод, виставив мене з дитиною надвір.

Моя хвора дитина була змушена спати на вулиці, хоч на дворі було мокро і холодно. Через це їй стало гірше, і вона померла. Я дуже вдячна панові Борецькому, який згодом пустив мене переночувати у своїй канцелярії. А пана Тайтлера нехай люди осудять за його немилосердну і варварську поведінку». Кам’яницю по вул. Мазепи, 1 збудував у 1830 році швець Станіслав Галінський. Пізніше власниками будинку були Юзеф Шенгерський, Пінкас Кремер, згаданий в листі Борух Тайтлер (до 1910 року), Веніамін Гельфт та Ізраель Фогель.

Підготувала Олена БУЧИК