На вузловому перехресті Калуша — роздоріжжі вулиць Богдана Хмельницького і Пушкіна — стоїть монумент Менделєєву. Наразі щодо його знесення досягнено згоди. Серед аргументів на користь такого рішення — Менделєєв не мав жодного стосунку до міста. Наведу й інші аргументи, вагоміші й цікавіші.

Найчастіше при запереченні проти знесення запевняють, що це монумент ученому-хіміку і його національність не має значення. І як аргумент наводять тезу радянської пропаганди: "таблиця Менделєєва". Проте ніде у світі, крім СРСР, так не називали періодичну таблицю хімічних елементів, адже її запропонували двоє вчених: спочатку німець Маєр, а через 5 років і росіянин Менделєєв. Лондонське королівське наукове товариство присудило їм одну медаль на двох. Але чомусь "радянська" влада не поставила два бюсти, а проігнорувала німця і поставила пам'ятник росіянину. Тож чи мала значення національність при встановленні пам'ятника? Безсумнівно мала, причому саме національність мала очевидне вирішальне значення.

Теж російські адепти додають, що Менделєєв зробив ще багато відкриттів, проте на вимогу конкретно їх назвати потрапляють у глухий кут. Тому мушу їм нагадати назву його докторської дисертації: «Про сполуки спирту з водою». Для унаочнення розтлумачу: про горілку. На запит "русская водка" в пошуковику зображень Гуглу в числі кількох десятків зображень спливає бюст Менделєєва. Тож поруч із пам'ятником варто було поставити пляшку з горілкою як визначальне досягнення вченого. До слова, в російській імперії виробництво горілки було царською монополією і Менделєєв вносив посильний вклад для зміцнення самодержавства, яке його нагороджувало і підтримувало.

Також вагомим досягненням Менделєєва стало викрадення у Нобеля рецепту бездимного пороху. Так, саме у того Нобеля, який все своє майно, отримане за рахунок своїх відкриттів і підприємницької діяльності, направив на заснування міжнародних щорічних Нобелівських премій для вчених всього світу, які здійснили найвидатніші відкриття в окремих галузях. Украв Менделєєв банально: слідкував щоденно і записував підвезення вагонами компонентів на завод, а тоді за пропорціями вирахував рецепт. І це "наукове відкриття" послужило зміцненню російської армії, і цар відповів преміюванням і заохоченнями. І сьогодні російська армія прославилась в Україні крадіжками пральних машин і унітазів. Через що в Чехії постамент пам'ятника радянському солдату розмалювали у пральну машину. Тоді пральних машин ще не було, але унітази вже були, і тому калуський пам'ятник Менделєєву варто б доповнити й унітазом.

Ну й наостанок про людські якості Менделєєва. Щодо його клептоманських схильностей я вже сказав, а от щодо решти — він був завершеним негідником і належав до російського монархічного руху "Чорна сотня" та пропагував винищення національних спільнот в Російській імперії саме за національною ознакою. Тож калуський пам'ятник варто б доповнити і чорним хрестом — символом "Чорної сотні".

Чому ж тоді в Калуші поставили пам'ятник особі з такою репутацією? Знову таки, з пропагандистських міркувань і національної належності. А чи не було визнаних всесвітньо визначних хіміків-українців? Парадоксально, але більшість українців стверджують про їх відсутність. Хоча такі твердження не є правдою, а наслідком систематичної роботи ідеологічних і каральних органів СРСР з метою викорінення пам'яті про них. Одним із заборонених радянською владою був уродженець Тернопільщини біохімік Іван Якович Горбачевський, кандидат на Нобелівську премію з фізіології та медицини 1911 року, засновник міністерства і міністр охорони здоров'я Австро-Угорщини, ректор Карлового університету у Празі, ректор Українського вільного університету, засновник і член парламенту Західноукраїнської народної республіки.

Знесення пам'ятника Менделєєву в нинішній ситуації вже не викличе особливих дебатів. Але варто на постамент поставити пам'ятник визначному українському вченому і діячеві Івану Горбачевському. Бо ж він вартий нашої пам'яті і ми варті гордитись власним народом та його визначним сином. До слова, австрійці зараховують Івана Яковича до австрійських вчених, чехи — до чеських, хоча він ніколи не зрікався українства, але не міг працювати на рідній землі через заборону польською окупаційною владою українського університету. Тож логічною була б заміна пам'ятник герою російської шовіністичної пропаганди на пам'ятник міжнародно відомому українському вченому-хіміку, заміна викрадача винаходу Нобеля номінантом за наукове відкриття на премію Нобеля.

Олег ДРОГОМИРЕЦЬКИЙ, м. Калуш

"Вікна"