Мирослав Снігурович зі Станиславова перші спортивні перемоги здобував на велосипеді, успішно виступав на мотоциклі, а після війни став чемпіоном Польщі з автоспорту. Сьогодні велоспорт на Прикарпатті представлений переважно любителями позмагатися на гірських спусках і лісових стежках. А до війни у Станиславівському воєводстві найпопулярнішими були шосейні велоперегони на довгі дистанції. Саме звідси почав свій спортивний шлях Мирослав Снігурович. Він був сином заможного станиславівського підприємця Северина Снігуровича, тому мав гроші на дорогі велосипеди. До прикладу, спортивний ровер у ті часи коштував понад 400 злотих, а зарплата простого робітника трохи перевищувала 30 злотих. Мирослав починав кар’єру, коли у Станиславові знали лише одного українського велосипедиста – ветерана Осипа Заславського. У травні 1926 року вони двоє були першими українцями, які взяли участь у перегонах на трасі між Надвірною та Станиславовом. Ветеран приїхав другим, а початківець – шостим. Згодом Заславський завершив виступати, а працьовитий Снігурович поволі, але впевнено, почав покращувати свої результати у перегонах. Ще того самого 1926 року він фінішував третім у гонці на 80-кілометровій дистанції Станиславів – Надвірна – Станиславів. Наступного року на трасі Станиславів – Богородчани він уже другий, а першу перемогу Мирослав святкував на 50-кілометровій дистанції Станиславів – Нижнів. У 1928 році Снігурович пересідає з туристичного на спортивний ровер. А в місті тим часом оселяється відомий польський велосипедист на прізвище Даніель, який раніше був десятим у найпрестижніших перегонах Речі Посполитої. Саме ці двоє дали значний поштовх велоспорту в регіоні. Снігурович продовжив свій переможний шлях трасами Галичини. У 1928 році він встановив рекорд траси Станиславів – Галич – Станиславів (50 км) і переміг на трасі Станиславів – Богородчани (40 км). Наступного року був другим на дистанції Станиславів – Калуш, взяв участь у чемпіонаті воєводства на 100-кілометровій дистанції Станиславів – Галич – Станиславів – Богородчани – Станиславів. А в 1930 році він піднявся на третє місце у гірському чемпіонаті Польщі (Краків – Закопане,110 км), ще п’ять разів виборював призи на місцевих перегонах у Львові та Станиславові. Згодом у нашому місті створили клуб мотоциклістів. Снігурович переходить у мотоспорт. Про ці часи збереглося мало відомостей. Знаємо тільки, що з мотоциклістами спортсмен ганявся до 1934 року. Він виступав на рівні воєводства, здобув п’ять перемог. Далі про Снігуровича нічого не відомо аж до 1950-х років. Після війни він опиняється в еміграції у комуністичній Польщі. У ці часи Мирослав Снігурович вже автоспортсмен. Він виступає у звичайних кільцевих автоперегонах, де здобуває дві перемоги, одне срібло та дві бронзи. Найуспішнішим Снігурович був у довгих ралі-рейдах – від 300 до 3000 км. За шість років, з 1952-го по 1958-й, він шість разів перемагав на різних етапах. І, зрештою, таки довів, що є найкращим на дорозі, коли виборов звання чемпіона Польщі у 1954 році. Спортивна кар’єра Мирослава Снігуровича тривала понад 30 років. Такий спортивний вік і нині викликає повагу, а що вже говорити про спортсменів першої половини минулого століття, коли не було суперсучасних шосейних велосипедів й безвідмовної авто- і мототехніки. Шкода, що про цю унікальну людину, яка підкорила всі три види колісного транспорту, нині не пам’ятають на Батьківщині. МИКОЛА ВОЛКОВ, "Репортер" | 
