В листопаді 1925 року місцева поліція затримала банду, діяльність якої нагадувала сюжет вестерну.

Банда їздила верхи на конях і, погрожуючи револьверами, обкрадала подорожніх. Ситуація на місцевих дорогах ставала все небезпечнішою, а поліції все ж не вдавалося схопити злодіїв. І ці «ковбойські пригоди» тривали би ще довго, якби не кінь, який допоміг вийти на слід одного з бандитів.

У ніч з 19 на 20 жовтня 1925 року під Бурштином «бандитиковбої» напали на купців, які їхали фірою з колійової станції. Восьмеро бандитів затримали фіру і забрали в купців усю готівку, цінні предмети, а також товар, який вони везли зі Львова, на суму в кілька тисяч злотих.

На місці злочину поліція виявила револьверну гільзу, а також сліди від кінських копит, але цього було замало, щоб вислідити нападників. Під час слідства з’ясувалося, що у селі Бовшів пропало п’ять коней, які належали місцевій жительці Михайлині Стрийській.

Як стверджувала хазяйка коней, один з них був такий норовливий і кусливий, що підступитися до того коня міг лише її колишній хлопець Василь Демчишин, який впродовж п’яти років працював у її конюшні і призвичаїв до себе непокірливого коня.

Це стало ниточкою, яка дозволила поліції напасти на слід бандитів, що тримали у страху всю околицю. Невдовзі Василь Демчишин був заарештований і зізнався в організації кількох нападів.

Спільниками Василя були четверо його братів, що мешкали у Бовшеві. Усі вони не визнавали себе винними, довший час викручувалися, але довести їхню співучасть для поліції не було проблемою.

Тільки вкрадене майно спочатку не вдалося знайти – на місці, де його закопали, були лише ями. Однак згодом поліцейські дізналися, що інші члени банди, почувши про арешт їхніх товаришів, поспішили викопати крадене майно і переховати.

Двоє з них утекли, і поліція мусила оголосити їх у розшук, проте не було сумнівів, що «ковбойським пригодам» небезпечної банди настав кінець.

Олена БУЧИК