Лжесвідчення, тобто свідомо неправдиві показання під присягою, в Австро-Угорщині XIX століття вважалися досить важким злочином, особливо якщо вони спричинили серйозні наслідки. Якщо через лжесвідчення була засуджена до страти невинна особа, це могло кваліфікуватися навіть як співучасть у вбивстві.

Те, що до лжесвідчень тодішнє правосуддя ставилося дуже серйозно, доводить і замітка, опублікована у газеті «Кур’єр станиславівський» за квітень 1886 року, пише Західний кур’єр:

«Маркус Грюнберг зі Станиславова, вже кілька разів караний за різноманітні порушення, зараз перебуває у тюрмі, звинувачений у шахрайстві. Разом з тим 24 квітня цього року він постав перед Окружним судом Станиславова за лжесвідчення. При розгляді справи, що проходив під головуванням радника Маєрановського, виявилося, що оскаржуваний знаходився у конфлікті з Абрахамом Фальком і  Файвелем Цірлером і тому дав фальшиві свідчення проти них у майновому спорі. Незважаючи на захист адвоката пана Затхея, його визнали винним і присудили до двох місяців суворого режиму».

З пізніших номерів часопису ми дізнаємося, що у вересні 1913 року станиславівський торговець виробами з металу Адольф Шайн утік до Америки, бо боявся, що його посадять до в’язниці за неправдиві свідчення, які він дав під час свого спору з місцевим землевласником Зигмунтом Мангаймом. Загалом процесів про неправдиві свідчення у судовій хроніці старого Станиславова дуже небагато. Мабуть, саме через те, що покарання за такі дії було суворим.

Підготувала Олена БУЧИК