На шпальтах давньої преси ми знаходимо повідомлення про найрізноманітніші методи, якими користувалися злодії, щоб заволодіти чужими грошима чи майном. Але інколи їм усе ж бракувало креативу.

Так, у вересні 1890 року газета «Кур’єр станиславівський» повідомила про двох шахраїв, які діяли настільки схожими методами, що преса охрестила їх сіамськими близнюками, пише Західнй кур’єр:

«Нашим містом уже довший час сновигає тип, який називає себе «Гедройц». Він уже ошукав кількох власників місцевих ресторацій і виманив більші чи менші суми грошей у цілого ряду осіб. Тому застерігаємо вас від цього шахрая, якого ми назвемо «злодій № 1». Адже останнім часом у нього з’явився безіменний сіамський близнюк, якого ми назвемо «злодій №2». Цей злодій № 2 приходить до кав’ярень чи ресторацій ранньої пори і, хоч надворі вже осінь, п’є багато содової води з сифонів, смакує пряниками та цілою купою інших солодощів і закусок, а потім простягає офіціантові купюру великої вартості, з якої він не може видати решту. Тоді цей злодій виходить із закладу, щоб розміняти гроші, і … зникає назавжди, так і не розплатившись».

Відтоді минуло вже понад століття, а шахраї й досі охоче користуються перевіреним правилом: якщо якась хитрість одного разу успішно спрацювала, то спрацює і другий раз. А тому завжди знайдеться хтось, хто захоче її повторити.

Підготувала Олена БУЧИК