У старому Станиславові існував звичай, що коли помирав єврей, хтось із кагалу мусив виступити на його похороні. У траурній промові обов’язково перелічувались усі чесноти та добрі справи покійного.

Одного дня раптово помер такий собі Нафтуля. Був то лайдак, сутенер, шахрай, бандит і великий грішник. Ніхто з очільників громади не хотів навіть слова сказати на поховальній церемонії. Тіло вже дві доби лежало на підлозі, похорон затримувався. Дійшло до того, що встановили нагороду тому, хто добром згадає Нафтулю.

На третій день до кагалу прийшов старий водовоз, який пообіцяв розповісти про небіжчика щось позитивне. На цвинтарі чоловік виголосив таке: «Люди! Не будемо загортати у папірці! Усі добре знають, ким був благословенної пам’яті покійний Нафтуля. Це був лайдак, сутенер, шахрай, бандит і великий грішник. Питається, що я можу сказати про нього доброго? Так ось, Нафтуля залишив по собі двох таких синів, що на їхньому тлі виглядає ледь не благочестивим цадиком».

Іван Бондарев