Є в Пасічній старий цвинтар, який пам’ятає ще ті часи, коли мікрорайон був селом. Біля нього стоїть пам’ятник із написом: «Жителям села Пасічної, які загинули за волю України». Його встановили у 2012 році в рамках відзначення 70-річчя створення УПА, адже під час визвольних змагань загинуло близько пів сотні уродженців села.

З пам’ятником у Пасічній пов’язана одна історія, пише Іван Бондарев у Репортері. Її повідав франківець Ігор Каюк, а тому – його вуйко Зеновій Семків. Пан Зеновій 1940 року народження й під час тих подій був хлопчиськом, але пам’ятає все добре.

Наприкінці страшних сорокових років була десь в околицях Пасічної криївка. Місцеві, пов’язані з УПА, знали про неї та носили партизанам їжу. А потім сталася типова сумна історія – повстанців хтось здав і схрон оточили енкаведисти. Відбувся бій, під час якого хлопці не змогли прорватися до лісу, а на вимогу здатися підірвали себе гранатами.

Їхні тіла привезли у центр Пасічної та вивалили з вантажівки біля сільського клубу. Нині там пустир на перехресті вулиць Горбачевського й Ціолковського. Аби залякати місцевих, убитих лишили на кілька днів. Звісно, під цілодобовим наглядом охорони.

Зеновій Семків ходив дивитися та згадував, що хлопці мали років по двадцять, не більше. Тіла сильно понівечені. Старші люди казали, що повстанці не місцеві. Хтось навіть стверджував, що вони з Поділля чи Вінниччини.

А потім однієї ночі тіла зникли. Ніби хтось підпоїв охоронців і, поки ті пиячили у клубі, трупи забрали. Наступного дня чекісти прочесали все село, але нічого не знайшли.

Місцеві говорили, що хлопців поховали на сільському цвинтарі. Робилося це з великими пересторогами, братську могилу ретельно замаскували, ні про які хрести не йшлося, тож ніхто точно й не знав, де саме лежать партизани. Лише через багато років хтось з односельців проговорився, що їх поховали приблизно у тому місці, де нині стоїть пам’ятник борцям за волю України.

Іван Бондарев