Колись їх було багато, але невблаганний час, ремонти й часті заміни вхідних дверей звели кількість таких будинків до мінімуму. Нині їх практично не лишилось. Принаймні, я знаю лише один. Це двоповерхівка № 28 на вулиці Сахарова.

Він довоєнний, наприкінці тридцятих років його звів один єврейський адвокат, аби незабаром віддати нерухомість совітам, а потім загинути в гетто, пише Репортер.

На дверному косяку, з правого боку, на висоті двох третин дверей, є слід від кріплення чогось, завбільшки із кнопку дзвінка. Колись там кріпилась мезуза, яка є частиною давньої єврейської традиції.

Мезуза – це сувій пергаменту, поміщений до футляру та вмонтований у дверний косяк. З івриту це слово так і перекладається – одвірок. На ньому каліграфічним почерком нанесений уривок з молитви, яка «охороняє двері Ізраїльські». Його пише спеціально навчений і глибоко релігійний майстер – сойфер. Текст містить 15 віршів, записаних у 22 рядки, що складаються з 170 слів та 713 літер. Зрозуміло, що для пергаменту використовується лише шкіра кошерної тварини. Вішають її лише там, де людина живе тривалий термін. Після переїзду до нового будинку мезузу необхідно прикріпити протягом 30 діб.

Текст мезузи має охороняти будинок, усіх, хто там мешкає, і все, що в ньому є. Захист розповсюджується навіть на людей, які перебувають у мандрах.

Скоріш за все, у давнину євреї перед кожним виходом з помешкання читали оту охоронну молитву. Пізніше для економії часу вони переписали її та помістили у дверний косяк. Відтоді щоразу, коли єврей виходить із помешкання чи заходить у нього, він має торкнутися футляра. Раніше мезузу навіть цілували, але нині цілують лише пальці правої руки, яку прикладають до сувою. І то не завжди.

 Іван Бондарев