У середньовічному Львові ключі від під’їздів кам’яниць зберігались не у господарів, а у нічних сторожів, що виконували функції портьє. За традицією, ввечері ключник замикався зсередини і не відчиняв дверей аж до ранку.

Тому, із настанням сутінок, господарі хутко поспішали додому, поки сторож не замкнув під’їзд. Благати в разі чого було безнадійно і досить часто ґазди ночували на порогах власних кам’яниць, пише Репортер.

У старому Станиславові була інша крайність. Наше місто було не таким заможним, як Львів, тож місцеві вирішили зекономити. Господарі кам’яниць на площі Ринок скинулись і найняли одного сторожа, який мав ключі від всіх під’їздів. А потім йшли роки, місто збагачувалось, торговці примножували свої капітали, будинки на Ринку ставали все вище та краще, й лише сторож, як і раніше, залишався один.

Врешті у газеті «Хроніка Станиславівська» від 25 жовтня 1885 року один обурений добродій написав, що давно пора покласти край цьому середньовічному пережитку. А володарем ключів від ринкових кам’яниць тоді був такий собі Янкель. На відміну від львівських, він був ввічливий і зазвичай без проблем запускав запізнілого господаря додому. Але за умови, що йому вдасться відшукати того Янкеля….

Також дописувач переймався, що станеться, якщо злодії поцуплять усю в’язанку ключів або сторож проп’є їх у кнайпі. Або, не дай Боже, вночі водночас загоряться два будинки в різних кутах площі Ринок і старий не встигне випустити людей.

Щоб не бути заручниками одного чоловіка, мешканці середмістя просили магістрат якось вирішити проблему. Врешті, певно, таки наробили індивідуальних комплектів ключів, а Янкеля відправили на пенсію.

Іван Бондарев