У провулку Фортечному зберігся фрагмент бастіону, що дійшов до нас аж з XVII століття. І є там одна цікава деталь. Житлові кам’яниці навпроти мають ідеально прямий фасад, а ось фортечна стіна збудована під кутом. Під час екскурсій гіди часто питають туристів – навіщо, адже загарбнику з таким відкосом легше дертися на гребінь? Чому стіну не зробили вертикальною?

Можна почути різні версії, пише Репортер.

Наприклад, кажуть, взимку солдати поливали укіс водою і він перетворювався у ковзанку. Ніби логічно, а влітку? До того ж, ворог мав штурмові драбини. Інше припущення – оборонці лили згори розплавлену смолу. Ну, тоді смола потрапляла б не на ворога, а на нижній край стіни, який сильно виступав уперед.

Хтось навіть жартує, що фортецю зводили заробітчани з Молдови, які просто криво поклали цеглу. Туристи-чоловіки з будівельним досвідом кажуть, що така конфігурація надає споруді стійкість і гасить навантаження великої маси стіни. Це вже ближче до істини, але все одно не головна причина.

Земляні бастіони станиславівської фортеці «одягнули» в цеглу на початку 1690-х. Інженер-фортифікатор Кароль Беное спеціально вираховував кут нахилу, особисто його вимірював і суворо карав будівельників за відхилення. Усе пояснювалося дуже просто. Вирішальну роль при штурмі фортець тоді вже відігравала артилерія. Вогонь кількох батарей спрямовували в одну точку, гармати пробивали діру, куди вривалися штурмові колони. Якщо стіна вертикальна, то швидко руйнується від обстрілу. А при куті 55-65 градусів багато ядер відскакували від стіни, тож вона трималася довше.

Такий ефект ще називається рикошетом. До речі, броньові пластини танків укладають за таким же принципом.