Бібліотечка історії визвольних змагань ОУН-УПА в 40-50-х роках попереднього століття поповнилася ще однією цікавою книгою – «Лицар нескореної України», що побачила світ завдяки тернопільському видавництву «Джура». Це пристрасна розповідь художньо-публіцистичного кшталту про несхитного провідника Коломийського окружного проводу ОУН та 21-го тактичного відтинку «Гуцульщина» четвертої округи УПА-Захід Бориса-Григорія Легкого, котрий очолював боротьбу повстанців цього терену з середини 44-го по жовтень 50-го, тобто, до дня загибелі у бою з енкаведистами на горі Карметура, неподалік Лебединого озера. Автор видання – наймолодший брат Провідника Петро Легкий зумів зібрати і подати читачеві багатющий фактаж мужності і героїзму оунівського підпілля у далеко нерівних змаганнях за українську самостійну державу, належним чином критично осмислити аналогічні спогади, публікації інших дослідників цього періоду боротьби за незалежність України, органічно пов’язати звитяги минулого із сучасністю, викрити прагнення неокомуністів-п’ятиколонників зашкодити становленню й розвою вже незалежної нашої держави. Цінність нового видання, вважаю, полягає в тому, що автор зумів розкрити джерела всеохоплюючого патріотизму, зцементованого українським націоналізмом, фундамент котрого заклали славні сини народу – Донцов, Петлюра, Коновалець та інші відомі українці. Суть внутріпартійної боротьби в оточенні зверхників Проводу, закордонних частин ОУН, що призвела до появи в оунівському підпіллі так званих «двійників», які ставили за мету зліквідувати організацію, що в кінці-кінців і вдалося вчинити небезвідомій у націоналістичних колах Мусі (Євгенія Музика), яка самочинно проголосила себе Провідником ОУН й реорганізувала її у сумнозвісній КУН, показати витоки зрадництва в ОУН та УНА, як явище, й причетності до нього зрадництва Галини Бусел, Василя Кука, Михайла Ільницького, Романа Тучака, Михайла Зеленчука, Петра Якібчука та десятків інших малодухих учасників визвольних змагань. Пролив світло на історію створення Української Повстанської Армії і її структури у відповідні періоди своєї діяльності. Не менш цікавою для сучасників є вміщена в книзі інформація про звірства енкаведистів та інших спецслужб параноїчного Кремля на теренах Західної України, брутальне виселення мирних мешканців краю у сибірські нетрі та обезлюднені степи Казахстану, що його здійснювали комуно-радянські номенклатурники з беріївськими опричниками, суть польсько-українського військового конфлікту між відділами Армії Крайової та УПА, що особливо проявився на Волині, Львівщині та у нашій області; про суттєві відмінності створення Дивізії «СС Галичина» й Української Повстанської Армії, відділи якої, власне, з німцями не тікали на Захід, продовжували воювати як раніше з підрозділами нацистського вермахту та його сателітами, так і з озвірілими бандитами вишколених у Криму та на Кавказі енкаведистів. У книзі достатньо широко розповідається про славнозвісний рейд відділу 21-го тактичного відтинку «Гуцульщина» до Румунії, подаються витримки із звітів як командира відділу Хмари (Петро Мельник), так і головного пропагандиста відділу Перебийніса (Назарій Данилюк), звідки дізнаємося, що безпосередньо підготовкою рейду займався Провідник Коломийського окружного проводу ОУН-УПА Борис. Неабияку зацікавленість у читача викличе й карта бойових дій відділів 21-го тактичного відтинку, місця поховань визначних вояків ОУН-УПА, схема маршруту, по якому рухалися повстанці під час рейду на теренах сусідньої Румунії, вміщена у цьому виданні. Не можна не сказати й того, що у деяких місцях судження й оцінки подій автор висловлює надмірну категоричність, це закономірно, кожна людина має право на свою власну думку на те чи інше явище, подію, факт. Головне, що Петро Легкий, розповідаючи про життєвий і бойовий шлях свого брата Григорія, очільника Коломийського окружного проводу ОУН, в терени якого входили Городенківський, Гвіздецький, Жаб’євський (тепер Верховинський), Косівський, Кутський, Коршівський, Печеніжинський, Обертинський, Снятинський, Яблунівський і, власне, Коломийський райони, намагався об’єктивно розповісти про події того часу, про людей, що свідомо стали на прю з до зубів озброєним тоталітарним режимом аби здобути незалежність України. Так, вони були приречені, але знайшли в собі силу волі, аби довести московським сатрапам про нездоланність українського народу. Жаль, що книга має надто малий наклад (всього одна тисяча примірників), і познайомитися з нею можна лише у бібліотеках. Книгарні ж наші не особливо прагнуть брати книги такого характеру для розповсюдження. І це прикро усвідомлювати. Ось так, панове. Микола Криконюк, член Національної спілки журналістів України |
