Мода на «мильні опери» давно відійшла в минуле, але прихильниками любовних серіалів усе ж залишаються мільйони глядачів. Однак реальне життя значно цікавіше, ніж вигадані пристрасті. Про це свідчать любовні драми, які відбулися в нашому місті сторіччя тому. Вони були описані в давній місцевій пресі й відображають дух епохи, що давно минула. Але ми читаємо про них і переконуємося: переживання героїв цих драм викликають співчуття і у наших сучасників.

«Ромео і Джульєтта»   по-станиславівськи
Образ романтичної пари, яку не змогла розлучити навіть смерть, дуже поширений у світовій літературі. В 1910 р. місто сколихнула історія, що, на жаль, зовсім не була плодом літературної фантазії. В одному зі станиславівських помешкань були знайдені тіла молодого чоловіка й жінки, застрелених з револьвера. А сталося все так. Поручника Максиміліана Каспарека викликали на засідання військового суду честі у Відні, де розглядалася його справа. В газетній замітці не повідомлялося, чим саме він завинив, але цей суд розглядав справи військових, які чимось заплямили «честь мундира». Надій на позитивний вирок у поручника, очевидно, не було, тож він вирішив уникнути кари і ганьби, покінчивши життя самогубством. Його кохана дівчина Ольга Рожанковська прийняла рішення піти з життя разом з ним. Каспарек зробив вигляд, що відбуває до Відня, а пізніше разом з дівчиною непомітно повернувся до своєї квартири, де кількома пострілами позбавив життя її і себе. Серед речей Рожанковської було знайдено лист до матері, в якому вона пояснювала своє рішення піти з життя і просила рідних прибути на похорон. 

Любовна пожежа
Не всі знають, що в історії нашого краю була не лише мармулядова пожежа, а й любовна. Фридерик Кох, 26-річний юнак з багатої родини, власник великого маєтку під Калушем, закохався у вродливу, але бідну дівчину Амалію. Однак батьки юнака сподівалися кращої «партії» для сина й усіляко противилися його намірам одружитися з дівчиною без належного посагу. Кох піддався тиску батьків і заручився з донькою місцевих багатіїв, але не переставав думати про те, як поєднати свою долю з коханою. І в нього з’явилася ідея: якщо він спалить свій маєток, багата наречена відмовиться виходити заміж на нього, бідного. Тоді вже ніщо не перешкоджатиме його шлюбу з Амалією. В 1902 р. він підпалив стодолу, а за нею запалали й інші будівлі та збіжжя. Вогонь був такий великий, що перекинувся й на сусідній маєток. Через це бідолашний закоханий став не перед шлюбним олтарем, а перед судом. Проте судді були настільки вражені такою незвичайною любовною історією, що виправдали юнака. 

Зміна віри заради кохання
В 1908 р. вродлива єврейська дівчина Шайндля Вассер закохалася в юнака греко-католицької віри Євстахія Стахова. Розуміючи, що батько ніколи не дасть згоди на її шлюб, дівчина втекла з рідного села і сховалася разом з юнаком у Станиславові. Залишаючи домівку, підприємлива Шайндля не забула прихопити 400 корон з батьківських заощаджень. Адже любов любов’ю, а жити на щось потрібно. Виявивши пропажу, обурений батько звернувся до суду, причому виглядало, що його найбільше хвилювала саме втрата грошей. Він вимагав покарати доньку за крадіжку, а Стахова – за викрадення 18-річної дівчини. Станиславівська поліція енергійно взялася за пошуки і знайшла втікачку… в міській кафедральній церкві (нині архікатедральний собор Воскресіння Христового). Чарівна єврейська панянка домовлялася за обряд хрещення, яке хотіла прийняти, щоб згодом у тій же церкві взяти шлюб з коханим. Батько дівчини дуже наполягав на затриманні молодих людей, тому поліції не залишалося нічого іншого, як їх заарештувати й віддати під суд. Ця історія викликала надзвичайне зацікавлення у мешканців Станиславова, тож перед будівлею суду зібрався великий натовп людей. Юнака згодом доправили до суду у Львові, адже він походив саме з Львівщини. Дівчину ж відпустили, як тільки її батько виїхав назад до свого села. Наступного для вона прийняла християнську віру й покинула Станиславів. Певно, поспішила до Львова…

Злочинний роман
В червні 1908 р. станиславівський купець Якуб Гайніц їхав потягом до Чорткова. Він був одружений і досить поважного віку, але так знудився поїздкою, що підпав під чари попутниці – привабливої панянки Марієм Цвібель. В любовному екстазі поважний купець навіть не помітив, як вона витягла з його кишені 1590 корон, а порожній гаманець залишила на місці. На наступній станції підступна звабниця вийшла з потягу, проте її спіткала невдача. Вона попросила водія фіакру розміняти «п’ятдесятку», але замість неї випадково простягнула купюру в тисячу корон. Це здалося водію підозрілим, і злодійка незабаром опинилася в руках поліції. Згодом виявилося, що цинічній Марієм теж знайомі муки кохання. Вона мала нареченого, відомого кишенькового злодія, й прагнула, щоб він на ній одружився. Марієм дуже боялася, що він не дочекається її з тюрми, тому спробувала зробити так, щоб він сів за ґрати разом з нею. В залі суду вона звинуватила свого нареченого, що він жив за її рахунок і крав у неї гроші. Ця спроба провалилася, тож до тюрми Марієм вирушила сама. Невесело склалася й доля велелюбного купця. Адже про всю цю історію довідалася його дружина, яка вдома влаштувала пану Гайніцу «теплий» прийом.

 Від любові до ненависті – тридцять п’ять років
Вона – перша красуня на селі під Станиславовом, він – один з найгарніших і найсильніших парубків. Одружилися з великої любові, коли чарівна Текла мала шістнадцять років, а її коханий – сімнадцять. В найкращій згоді прожили аж тридцять п’ять років. Але раптом у 1885 р. щось змінилося в жіночому серці. Чоловік Теклі настільки спротивів, що вона зварила отруйної трави чемериці й вирішила позбавити його життя. Чоловік помітив, що дружина намагалася його отруїти, подав до суду, і вона була ув’язнена на три роки. Коли вийшла з тюрми, повна каяття, чоловік прийняв її назад до себе, адже був за характером м’який і лагідний. Та й священик порадив йому вибачити дружині гріх. І минуло ще дванадцять років зразкового сімейного життя. Але злий дух у жіночому серці не спав, тож вона повторила спробу отруїти чоловіка. І знову опинилася в руках правосуддя. Найкмітливіші поліцейські й судді допитували Теклу, але так і не могли довідатися про мотиви її вчинків. Чи вона покохала когось іншого, чи якась образа на чоловіка спричинила таку ненависть? Так і не відкрила вона своєї таємниці й мовчки вирушила відбувати черговий тюремний термін.

Співмешканка-злодійка
Станіслав Сулковський, 35-річний інженер, мав добре упорядковане життя. Мешкав у Станиславові на вул. Липовій (нині вул. Шевченка), працював у приватному підприємстві при колії. Вже кілька років жив «на віру» з привабливою жінкою, яку звали Анна Брожек, пара виховувала маленького сина. Співмешканку інженер усім представляв як свою дружину. Одним словом, ніщо не віщувало біди. Аж раптом у 1905 р. спокійне життя інженера зруйнувала страшна звістка – Анну заарештовано за кра- діжку. Як виявилося згодом, вона займалася крадіжками у крамницях уже багато років, а звали її насправді Божена Чермак. Більше того, підступна жінка привчила красти товари в магазинах і їхнього кількарічного сина та двох малолітніх дівчат – племінниць інженера. Очевидно, Сулковський не здогадувався, чим займалася його кохана, бо правда про неї виявилася для нього страшним ударом. Не витримавши ганьби, він повісився у своєму помешканні, написавши в записці, що ні в чому не винен, і просив подбати про свого малолітнього сина.

Підступний наречений
Пані Фоґтова, вдова багатого станиславівського посадовця, вирішила вдруге вийти заміж. Проте заможній жінці нелегко знайти того, хто покохає саме її, а не багатство. До неї вже давно виявляв знаки уваги місцевий цукерник  Владислав Червінський, тож поважна вдова нарешті погодилася віддати йому свою руку. Однак її дуже непокоїв той факт, що майбутній чоловік часто просив у неї гроші. Схаменулася пані Фоґтова лише тоді, коли ці позички досягли приголомшливої суми – 40 тисяч корон. Про одруження вона вже не думала й зажадала в горе-нареченого повернути їй гроші. Червінський, однак, не поспішав повертати борг, і вдова звернулася до суду. Щоб судді не відібрали в нього будинок для виплати боргу пані Фоґтовій, наречений-шахрай уклав фальшивий контракт на його продаж. Закінчилося все гучним судовим процесом, який у 1901 р. жваво обговорювало все місто. Червінського було засуджено до тюремного ув’язнення на чотири роки.
Любовні драми старого Станиславова виглядають як готові сюжети для романів чи мелодрам. Проте вони описані як цілком реальні події з життя нашого міста. На щастя, в нашу прагматичну епоху люди здебільшого не вбивають і не підпалюють маєтки заради кохання. І правильно, адже це світле почуття повинно стимулювати до створення, а не руйнування.

Олена БУЧИК