Ця невеличка вулиця міста цікава своїми жителями та історією. Змінювала назву не раз — була навіть Амтштрассе. Адже будівлі центру міста захопила і населила окупаційна фашистська влада. Вулиця Павла Ковжуна є продовженням вулиці Дзвонарської і закінчується перпендикулярно до вулиці Височанки. Попередні назви: за Польщі Яна Собєського, 1939-1941 рр. — М. Горького, 1941-1944 рр. — Амтштрассе, 1944-1990 рр. — вул. Ватутіна. Довідка. Павло Ковжун (1896-1938) — український художник-графік, живописець-монументаліст і мистецтвознавець, автор оригінальних екслібрисів, численних барвистих обкладинок книжок та журналів, безлічі мистецтвознавчих статей, відроджував мистецтво книги на західноукраїнських землях, співавтор розписів церкви св. Архистратига Михаїла у Калуші. По суті — ця вулиця має забудову тільки з одного боку. Тільки наприкінці вулиці можна побачити її двосторонню забудову. Розпочинається вулиця всім відомими "хрущовками”, а далі розташовані приватні будинки, збудовані наприкінці ХІХ — на початку ХХ століття. Навпроти костьолу в одному з будинків, який не зберігся, у період німецької окупації містився "Вaudienst” — будівельна організація, що вербувала українську молодь для примусових робіт у Німеччині та на військових укріпленнях. Цілком зрозуміло, що цей будинок усі намагалися обходити "третьою дорогою”. На другому поверсі будівлі під №19 у першій половині ХХ століття проживав о. Михайло Майорчак — улюбленець дітей, катехит місцевої школи, людина, яка виховала у любові до Бога декілька поколінь калушан. У цьому ж будинку жив лікар Білецький. За медичну допомогу пораненому повстанцеві він був репресований більшовицькими каральними органами і засланий у Сибір. Тільки його військові нагороди, зокрема, — за оборону Сталінграда (Білецький працював під час війни у військовому шпиталі. — Авт.), врятували від гіршої долі. За цим будинком починається маленька вуличка Фельчинських. Саме на цій вулиці і починалася у 1808 році історія дзвонів, які прославили Калуш. Будинок під №25 — це колишній готель Ляндсмана з рестораном та кав’ярнею. Звісно, що до наших днів він дійшов у дещо зміненому вигляді. Як зазначає Б. Біленький, у цьому домі (очевидно, згодом. — Авт.) проживав "трудівник і господар Іван Харамбура”, який із родиною також був засланий у сибірські концтабори, звідти він згодом повернувся у Калуш. Вулиця Ковжуна, 29 — це будинок, у якому майже 10 років мешкав із сім’єю о. Роман Монцібович, який, не зважаючи ні на що, непохитно стояв за свою віру і не один рік терпів за це заслання у Сибіру. Іноді складається враження, що вся вулиця була вивезена в 1940-х роках на далеку північ. Настільки багато згадок про цей сумний час та мешканців цієї вулиці. Будинок під №31 належав родині Фельчинських і був збудований на початку ХХ століття. До речі, — єдина пам’ятка архітектури на цій вулиці, внесена у Державний реєстр. За ним порівняно новий будинок — №33. Раніше на цьому місці була розташована будівля, у якій у 1941-1944 роках був розташований відділ німецької спеціальної служби СД — Sondersinkomando, який здійснював каральні операції. І майже останній будинок на цій вулиці — №47. Тут проживав, а на другий день війни був заарештований енкаведистами вчитель української мови та літератури Калуської середньої школи Филимон Білецький. Аж через півстоліття підтвердилися здогадки щодо місця його поховання в одну з останніх ночей червня 1941 року після виконання вироку, винесеного в Станіславі військовим трибуналом 12-ї армії Київського особливого військового округу. Місцем його останнього спочинку став Дем’янів Лаз. Навпроти — коледж культури та мистецтв, колишнє Калуське училище культури. Збудоване приміщення наприкінці 1970-років. На цьому будинку 6 жовтня 1996 року була встановлена пам’ятна дошка Павлу Ковжуну (архітектор — Павло Макогін, скульптори — Ярослав Скакун, Сергій Довгалюк). Поруч — одноповерхова будівля, архітектурне вирішення якої відразу кидається в очі. І — не дивно, адже це — споруда колишньої калуської польської гімназії, збудована у 1908 році. Коротко зупинюся на цій темі. До початку ХХ століття у місті були виключно школи з польською та німецькою мовами викладання. 1874 року працювали 4-класова хлоп’яча (5 учителів) та 1-класова — дівоча (2 учителів) школи. Перед І Світовою війною у Калуші діяли вже 6-класові хлоп’яча і дівоча польсько-німецька школи. А наприкінці ХІХ століття у місті була відкрита гімназія, яка "оселилася” на теперішній вулиці Ковжуна. Після І Світової війни відокремилася українська гімназія, але у 1922 році польська кураторія наказала її закрити. Із цього часу у місті була тільки польська гімназія. 24 лютого 1926 року гімназія отримала неповне право державної гімназії. У 1931 році вона була приватною. Тоді ж тут навчалося 68 євреїв, 52 латиняни і 21 греко-католик. Гімназія була закрита у 1940-х роках. Калуська гімназія, вже виключно українська, відновила свою роботу у вересні 1991 року. Андрій КОСТИШИН, краєзнавець, "Вікна" | 
