Майже 15 років тому вийшов збірник наукових праць «Архітектурна спадщина». Є в ньому і стаття доктора архітектури Петра Ричкова «Містобудівна еволюція Станіслава у XVII-XVIII ст.». Цією статтею Ричков фактично ввів у науковий обіг досі не відомий план нашого міста, виконаний у далекому XVIII столітті. Для вивчення історії Станиславова значення цього плану важко переоцінити... Проте місцеві дослідники раніше чомусь не дуже звертали на нього увагу. А «Репортер» цього не пропустив!
Коли мапу малювали? Петро Ричков пише, що цей план зберігається у Російському Державному військово-історичному архіві. Всі написи на ньому зроблені російською, а виконавцем був якійсь капітан Ширков. У будь-якому разі зрозуміло, що креслення робили російські військові. Щодо дати, то тут складніше. Дати на плані нема, доктор Ричков припускає, що мапу намалювали у 1760-х роках – коли тут перебували російські війська. Але ж якби москалі були тут один раз? Бо протягом тих «буремних шістдесятих» царські війська займали Станиславів тричі! Відновімо хронологію. Вперше місто захопив російський полковник князь Михайло Дашков у 1764 році. Гарнізон чинив опір, і росіянам довелося піддати місто артилерійському бомбардуванню. Стріляли по Тисменицькій брамі, й тоді дуже постраждав єзуїтський костел (сучасна катедра), в якому навіть завалилась одна вежа. Росіяни пробули у місті з 7 серпня по 5 жовтня, а потім пішли до Львова. Другий раз Станиславів побачив російські мундири 26 липня 1768-го. Тоді місто без бою зайняв загін полковника Озерова, який відступав від турецького кордону. Цього разу зайди надовго не затрималися і вже 15 серпня посунули в бік Галича. Утретє москалі прийшли сюди всерйоз і надовго. Вони окупували фортецю в червні 1769-го та перебували тут аж три роки, поки австрійці не попросили їх піти. Що росіяни тут робили так довго? Просто тоді тривала російсько-турецька війна, й царська армія використовувала наше місто як прифронтовий склад провіанту. Отже з хронологією розібралися. Тепер залишилось встановити, коли саме капітан Ширков намалював свою мапу. Логічно припустити, що в перші два візити часу на креслення не було, тому план, напевно, відноситься до третього періоду російської «гостини». Ще би трохи суттєвіших доказів, правда? І вони є! На плані, під літерою «А», є напис – «Сделанное вновь нас укрепление». Ця ділянка фортифікацій безпосередньо примикає до Тисменицької брами, яку пошкодили під час штурму 1764 року. Далі наведемо уривок із щоденника генерала Олександра Прозоровського – безпосереднього учасника тих далеких подій: «Итак, за верное, и в настоящем обстоятельстве и за полезное, предприятие признаю, чтоб занять крепость Станиславов, снабдить ее вскорости из других, прежде занятых, крепостей довольною артиллериею и по препорции ея нужным для гарнизонов числом людей, словом всех, что к тому принадлежит… Хотя же сия крепость в одном полигоне вала требует поправления, но сия работа в короткое время может быть исправлена». Як випливає з цього документа, частина укріплень Станиславова потребує ремонту, але роботи не багато і можна швидко все відновити. Отже, план виконали вже після ремонту фортифікацій – у 1769-му чи 1770 році.
Чи став капітан генералом? Що нам відомо про автора плану? Зі спогадів уже знайомого нам Прозоровського довідаємось, що 15 червня 1769 року для здобуття Станиславова відправлений полковник Ширков із командою. Полковник? Отже, Ширков Семен Єрмолаєвич, походив із курських дворян. На військовій службі – з 1737 року. Брав участь у війні з польськими конфедератами 1767-1769, та російсько-турецькій війні 1768-1774. Полковник – з 1769, генерал-майор – з 1771, генерал-поручик – з 1777 року. Правитель Київського намісництва у 1780-1795 рр. Судячи з біографії, у 1769 році Ширков уже був полковником. Але план склав капітан. Аби його знайти, довелося перелопатити купу мемуарної літератури. І недарма. У листі президента військової колегії Захара Чернишова до командуючого російськими військами в Польщі генерала Петра Кречетникова згадується поручик Ширков, який 9 липня 1768 року привіз у Санкт-Петербург звістку про здобуття Бердичева. Військове звання поручик відповідало теперішньому старшому лейтенантові та відстояло від капітана лише на один ступінь. На війні у званнях ростуть швидко, і в 1769 році Ширков запросто міг бути капітаном. Не виключено, що його повисили прямо у Петербурзі – за добру новину, після чого він повернувся у діючу армію воювати з поляками. А ким цей Ширков приходився «переможцю» Станиславова та майбутньому київському намісникові? У царській армії існували цілі офіцерські династії, й сини часто служили під начальством своїх батьків. Відомо, що у Семена Єрмолаєвича Ширкова був син Павло, який також обрав військову стезю. Не виключено, що саме він і є автором нашого плану. Павло Ширков зробив непогану кар’єру й дослужився до генерал-майора та інспектора трьох морських полків. А потім втрапив у халепу. Він промотав казенні гроші, планував покрити їх зі спадку одного перестарілого родича, але підступний дідуган відписав свої багатства іншому спадкоємцю, а генералу Ширкову довелося піти зі служби з ганьбою та без пенсії. На жаль, не збереглося портретів представників дому Ширкових. Тому в якості ілюстрації наводимо малюнок середини XVIII століття, на якому зображений інженер-капітан російської армії, який тримає у руках план якоїсь фортеці…
Слідами старих бастіонів Дивлячись на мапу, одразу важко зорієнтуватись. І це не дивно, адже з моменту її складання пройшло 260 років, і місто кардинально змінилося. Тому наводимо план Станиславівської фортеці, накладений на сучасну карту Івано-Франківська. Міські укріплення проходили вздовж вулиць Новгородської, Дністровської, скверу на Валах, Грушевського, Лесі Українки, курінного Чорноти та Фортечного провулку. Тоді все, що знаходилось під захистом фортечних стін, називалося середмістям, і мешкали там заможні верстви населення. Квартали за межами фортеці називались передмістями, яке населяли бідняки. У принципі, подібна тенденція існує й зараз, коли багатії мешкають у австрійських кам’яницях центру, а робочий клас «насолоджується» панельним раєм мікрорайонів. Схоже, що передмістя мало цікавили капітана Ширкова, і він зобразив їх схематично. Біля Тисменицької брами туляться кілька будинків і зображено два хрести (тобто храми). Тут дорога, яка веде зі Станиславова, роздвоюється: та, що йде на захід, це сучасна вулиця Коновальця, а та, що, оминаючи фортецю, біжить на південний схід, є всім знайомою вулицею Незалежності, а точніше її початком – це «стометрівка». Тих дерев’яних храмів давно вже нема, проте до нас дійшли їхні назви. Західніше стояла греко-католицька церква Святої Варвари, а в районі «стометрівки» був дерев’яний костьол святого Йосипа. На південному сході, майже біля річки, тулиться декілька хатинок із храмом. Скоріше за все, це село Заболоття із церквою Введення або Святого Миколая. Тут картограф просто показав, що таке село існує, оскільки ані розміри, ані близькість до Бистриці нічого спільного з реальністю не мають. На сході, неподалік від злиття двох наших річок, позначено ще одне село із церквою. Географічно воно ближче до Вовчинців. А ось давнє село Княгинин Ширков взагалі проігнорував. Натомість позначив Галицьку дорогу, яка починається від однойменної брами, і великий став. Зробивши коло, повертаємось до Тисменицької брами, з якої просто на захід біжить ще одна дорога. Це сучасна вулиця Мазепи, яка, як тоді, так і сьогодні, веде у село Крихівці. Одразу за селом Ширков вводить в оману всіх подальших дослідників, зазначивши, що Бистриці Солотвинська й Надвірнянська у цьому місці зливаються. Східний бік мапи прикрашає напис «Карпацкія гори» і тут настає кінець географії…
Абетка середмістя План капітана Ширкова містить так звану «легенду», тобто опис об’єктів, що на ньому позначені. Кожній споруді він присвоїв літеру латинського алфавіту, і тут же наводить її тлумачення. Пішли по порядку? А – «зделанноє вновь нас укреплениє». Тут картограф показав відновлені росіянами ділянки міських фортифікацій, і в першу чергу Галицьку браму (але про неї нижче). В – «дом здєшнєго владєльца і магазіни». Автор має на увазі палац Потоцьких. Тоді (1769 рік) місто формально належало Вінценту Потоцькому, якого опікав його старший брат Йосип. Цей переважно мешкав у Тернополі, тому росіяни влаштували у палацовому комплексі «магазин» – тобто склад. С – «магазини». Перед палацом знаходились видовжені будинки панської стайні та возівні. Їх також переобладнали під склади. Які саме? Зі спогадів генерала Прозоровського довідуємось, що у червні 1769 року виходить «высочайшее повеление заложить тот час в Станиславове магазеин». Далі у щоденнику містяться накази звозити до міста провіант і фураж (корм для коней). В одному місці генерал прямо наказує полковнику Ширкову видати зі Станиславова ячмінь та овес для потреб діючої армії. Отже у нашому місті були продовольчі склади – переважно із зерновими культурами. D – «тринітарський кляштор». Мається на увазі монастир ордену Тринітаріїв із костелом Святих Петра і Павла. Костел розібрали на початку ХІХ століття, а перебудована споруда монастиря розташована на Старозамковій, 2. Е – «доми здєшніх начальніков». Тут показані будинки, що стоять на початку сучасної вулиці Шеремети, та у північно-західній частині площі Ринок. На перший погляд важко уявити, яких таких «місцевих начальників» мав на увазі капітан Ширков. Але на допомогу нам приходить план Станиславова 1792 року, де кожен із цих будинків підписаний. Отже, на заході площі Ринок розміщувався штаб гарнізону (команда плацу). У кам’яниці на початку Шеремети (праворуч) було управління палацових маєтків Потоцького. А у будинку навпроти (він зберігся – Шеремети, 3) мешкав генерал – комендант фортеці. F – єдиний напис, який не вдалося розібрати до кінця. Подібно на «жидовскіє нормальние дома». Але основний зміст зрозумілий – позначені єврейські квартали. Одного погляду на мапу достатньо, аби зрозуміти, хто у Станиславові становив більшість населення. G – «ратуша». Вона там, де їй і належить бути – у центрі ринкової площі. H – «єзуітской кляштор». Це колегіум єзуїтів, що примикає до єзуїтського ж костелу. Обидві споруди збереглись і нині є пам’ятками архітектури національного значення. У костелі тепер кафедральний собор Святого Воскресіння УГКЦ (катедра), а колегіум займає морфологічний корпус медуніверситету. I – «фара». Тобто фарний костел. Так поляки називали костел Непорочного зачаття Діви Марії та святих Андрія та Станіслава. Тепер це Художній музей, що на майдані Шептицького. K – «руская церков». Сьогодні на цьому місці стоїть синагога, а у XVIII столітті була дерев’яна українська церква Воскресіння, яка завалилася від старості у 1815 році. L – «жидовская школа». Ця позначка на карті відповідає теперішній західній частині скверу Міцкевича. Тоді це був центр єврейської дільниці й цілком природно, що посередині мала бути синагога. Тоді чому Ширков позначив школу, а не єврейську божницю? Виявляється, на той момент споруди синагоги у місті не існувало. Стару євреї розібрали у 1761 році, а нову звели лишень у 1777-му. Отже, у цьому випадку бравий капітан виявився об’єктивним. M – «мєлница, что лошадьма мєлиться». Кінний млин присутній і на пізніших картах. Він був круглої форми та стояв на місці сучасного «п’ятачка» на розі Шеремети та Станіславської. N – «арсенал». Арсенал імені короля Яна ІІІ був влаштований в одному із півбастіонів і знаходився у безіменному тупику, який паралельний сучасній Станіславській вулиці. Там зберігалися гармати, рушниці, кулі і порох. Арсенал тримався порівняно довго та був розібраний лишень у 1950-х роках. O – «конюшня». Видовжена споруда перед арсеналом. Скоріше за все, для коней фортечної залоги. Не збереглася. P – «колодязі в крєпості і под крєпостью». Маються на увазі криниці, звідки містяни брали воду. У самій фортеці їх налічується вісім: три на площі Ринок, і по одній біля єврейської школи, конюшні та фарного костелу. Ще криниці були спереду й позаду тринітарського монастиря. На передмісті Ширков зобразив тільки одну криницю, але через загальну схематичність околиць можна припустити, що джерел було значно більше. Q – «армянской костіол». Це всім відома «голуба церква», яка раніше була вірменським костелом. З усіх культових споруд міста інтер’єр цього храму зберігся найбільше. R – «форштадт». У перекладі з німецькою перекладається як «передмістя». Будиночки тісним кільцем туляться до Станиславова, повторюючи обриси фортечним укріплень. S – «озеро». Вказана водойма живила фортечні рови. Тепер на цьому місці зеленіють дерева парку воїнів-інтернаціоналістів (колишнього Піонерського).
Портрет Тисменицької брами Весь східний бік мапи займає креслення «Профілю положення А-З», що відповідає Тисменицькій брамі. На жаль, Ширков не був великим художником і тому цей малюнок породжує більше запитань, ніж відповідей. Ця брама стояла на початку вулиці Галицької, саме навпроти входу до центрального корпусу медуніверситету. З креслення видно, що браму вінчала висока вежа, від якої не лишилось і сліду. А за фортечними стінами намальовано щось незрозуміле. Ліворуч видно якусь вежу, котра може бути як ратушею, так і єзуїтським костелом. Далі зображено видовжений будинок, який дещо нагадує єзуїтський колегіум, проте він чомусь розташований паралельно брамі. Праворуч проглядається споруда із чотирма вікнами, що викликає аналогії із дзвіницею фарного костелу. Скоріше за все, Ширков не надто переймався інтер’єрами й головні зусилля зосередив на відтворенні фортечних укріплень. Так чи інакше, але нам залишається лише подякувати цьому картографу за надану можливість здійснити екскурсію у далеке минуле Станиславова. ІВАН БОНДАРЕВ, "Репортер"
| 
