Перша письмова згадка про цей населений пункт датується 1448 роком, коли власником Кутів був якийсь Михайло з Войнилова. Є кілька версій щодо походження назви цього поселення. Одна з них виводить її від географічного розташування — у куті між річкою Черемошем і горами Карпатами, які тут беруть свій початок. Краєзнавець В. Близнюк вважає, що ця назва походить від прізвиська Кута, що, своєю чергою, походить від слова «кутати», тобто доглядати, дбати, оберігати. Дослідники Д. Шпак та В. Кобилюх походження назви шукають у санскритській мові, в якій «ку» означає земля, край, держава, країна, а «Куті» — болотиста місцевість, зігнутий викрут, панорама.

Само собою зрозуміло, що поселення виникло значно раніше, ніж це зафіксували письмові джерела. На початку 30-х років ХХ ст. відомий український вчений-археолог Я. Пастернак виявив залишки городища ХI—ХIII століть, виникнення якого пов’язують із солеварінням. Власне, із цим промислом пов’язане взагалі зміцнення могутності Галицько-Волинського князівства, до складу якого входили Коломия, Уторопи, Косів, Кути та інші землі ПоКуття (по Кути). У с. Старих Кутах досі є вулиця Банська, де в ті далекі часи виварювали сіль.
Під кінець ХIV ст. (1387 р.) Покуття остаточно перейшло під польське управління і перебувало в складі Руського воєводства. Кути були прикордонним поселенням і часто зазнавали нападів зі сторони Молдови — васала Туреччини. 1531 р. молдовсько-турецьке військо зазнало поразки від польсько-руського війська під Обертином. На якийсь час набіги татар та турків припинилися.
Державцем Кутів у ХVI ст. був шляхтич Юрій Язловецький, який у 1562 р. напав і захопив косівські солеварні — тоді там виварювали сіль у понад 30-ти котлах — черінях. Згодом він став снятинським старостою, а 1590 р. був обраний гетьманом Війська Запорізького. Слід нагадати, що до цього обрання Язловецький був воєводою і саме йому король Сигізмунд II Август універсалом від 5 червня 1572 р. наказав створити «певний почет» з низових козаків, який було сформовано із 300 осіб. Згодом, за короля Стефана Баторія й наступних королів, цей список (реєстр) козаків збільшувався. Таким чином, саме Ю. Язловецький став організатором реєстрового українського козацтва і одним з перших гетьманів козацтва, яке у ХVII ст. відігравало керівну роль у боротьбі за визволення українського народу.
У середині ХVI ст. у Кутах були млин та солеварня, а селяни володіли значною кількістю овець та іншої худоби. Тоді в Кутах було 33 оселі та 36 дворищ, які сплачували податки снятинському старості та відбували інші повинності: утримували військову залогу (Хоругва Мілецького), завозили до солеварень дрова. Скажімо, до кутської солеварні у 1622 р. поставляли дрова селяни сіл Рибна, Кобаків і Кутів. Кожний господар повинен був привезти їх за рік у Кути чотири рази і двічі на рік завозити деревину для потреб кутського замку. 
Про його існування є численні згадки. Очевидно, це був оборонний мур, розташований на підвищеній місцевості (нинішні вулиці Тюдівська, Снятинська, Франка, Шкільна, Шевченка, Вічевий майдан, Федьковича), з півночі і сходу укріплений валами, з півдня — природними перешкодами. Відомий факт, коли 15 квітня 1649 р. шляхтич Зебжидовський подав скаргу в Галицький земський суд на селян с. Тюдова, які 1 квітня 1649 р. напали на двір у Кутах.
У 1648 р. до нашої місцевості підійшли повстанські загони козацького війська, які разом з кутянами й косівчанами розгромили маєтки польського феодала Шанявського. Це вписується в події визвольної війни 1648—1654 років під проводом Б. Хмельницького. На цей час у Кутах, а може, й раніше, поселилися вірмени. За даними відомого краєзнавця П. Арсенича, вірменське поселення в Кутах виникло у 1678 р. і проіснувало найдовше. Вірмени торгували сіллю, худобою, м’ясними виробами, займалися ремеслом — виготовляли одяг та взуття зі шкіри, яку перед цим відповідно обробляли в чинбарнях (гарбарнях — табахарнях), а також городництвом та садівництвом.
Дещо пізніше за вірменів у Кутах появилися євреї (жиди), які поступово витіснили з торгівлі вірменів. Перші вірмени, які поселилися в Кутах, розмовляли кипчацькою мовою, яка належить до родини тюркських мов. Її вони засвоїли в Криму, але використовували вірменський алфавіт для видання своїх молитовників. Трохи пізніше, з приходом у Кути нової хвилі вірменів — емігрантів, набула поширення оригінальна вірменська мова.
На кінець ХVII— початок XVIII ст. сформувалося компактне середмістя, що складалося із щільно збудованих дерев’яних споруд — житлових будинків, крамниць та ремісничих майстерень, власниками яких були переважно вірмени. Вони й стали ініціаторами та клопоталися перед польською владою про надання поселенню магдебурзького права. Міста за магдебурзьким правом створювали на державних (королівських) та приватних (князівських, гетьманських та ін.) землях. Кути належали до приватних володінь польського гетьмана Йосифа Потоцького. 1715 року Кути одержали магдебурзьке право — право міста на самоврядування. Містом управляв обраний містянами орган самоуправління — магістрат, який складався з війта, бурмістра і двох колегій. Часто війта призначали власники землі — король чи інший власник. Магістрат керував справами міської адміністрації, суду, господарства, фінансів, поліції тощо. Управління містом за магдебурзьким правом проіснувало 70 років, до його скасування цісарем Йосифом II у 1786 р.
Місто мало свій герб, який описав відомий дослідник Гуцульщини Микола Домашевський. «Давнішим гербом міста була «Пилява»— родовий герб Потоцьких — в блакитному полі срібний трираменний хрест з бракуючою правою частиною долішнього рамена — наданий у зв’язку з привілеєм. Опісля місто прийняло інший герб, зображення якого знаходять у широко відомих німецьких гербовниках Зібмалєра, Лінда, Штреля та інших: в блакитному полі срібна міська брама з відкритими ворітьми, права частина якої зруйнована, а ліва зубчато завершена... 
Який із двох гербів слід нині вважати справжнім гербом міста, відповісти нескладно. З огляду на притаманний геральдиці традиціоналізм, доцільною є сполука обох гербів, яка представляє Кути протягом цілої їхньої історії, а саме вміщення срібного трираменного хреста в блакитному полі відкритої міської брами, як це бачимо, наприклад, у гербах Станиславова та інших галицьких міст». На жаль, ще й досі з вини керівництва Кутської селищної ради чимало жителів містечка не знають, який у них герб і прапор, і чи вони взагалі є.
За сприяння польського гетьмана Й. Потоцького у Кутах було збудовано дерев’яний костел. Від 1717 р. у ньому почали вести метрики. В час російсько-турецької війни 1735-1739 рр. через Кути проходили російські війська як союзники Австрії, які грабували місцеве населення. В цей час згорів вірменський костел. Вдова Й. Потоцького (помер 1751-го) Людвіка, власниця кутських земель, видала 1756 р. привілей, підтверджений польським королем 1757 р., на підставі якого вірмени одержали землі та інші фундації, за допомогою яких було відбудовано костел, який знову згорів у 1779 р. Новий, цього разу мурований, костел було зведено за підтримки австрійського цісаря Йосифа II і освячено 14 серпня 1791 р. Нині тут діє громада УАПЦ. 
Кутська вірменська парафія була найбільшою в Західній Україні. Тут був осідок деканату, до якого належали парафії Городенки й Снятина, він нараховував близько 1800 вірних. Папа Римський Пій VI у 1781 р. встановив для кутських вірменів відпусти — 25 березня, 13 червня, 6 серпня, 15 серпня, на які з’їжджалося багато вірменів. 
Тричі на рік у Кутах відбувалися великі ярмарки, а щовівторка і щоп’ятниці — місцеві торги, від яких до місцевого бюджету надходили значні кошти, що використовували на будівництво адміністративних будинків, публічних споруд, доріг, каналізації тощо. Ряд привілеїв міського самоврядування збереглися і після скасування магдебурзького права 1786 р. Кутяни досі користуються деякими спорудами часів ХVIII—XIX століть. Це ринок (тепер Вічевий майдан), ратуша (тепер селищна рада й історико-краєзнавчий музей), бруковані вулиці, каналізація, приміщення школи й лікарні, польський і вірменський костели, греко-католицька церква та низка житлових будинків.
із наданням Кутам статусу міста одна частина населення виокремилася в адміністративну одиницю — село Старі Кути. З кінця ХVII — початку ХVIII ст. помітну роль у житті Кутів почала відігравати єврейська громада. Муніципальний статус Кутів надав євреям, які керувалися своїм правом і звичаями, свободу від міста. Кутська єврейська громада була у віданні єврейського комітету, який обирали місцеві євреї. Після поділу Польщі у 1772 р., коли Кути ввійшли до складу Австрії, австрійська влада припинила діяльність цього комітету і наклала податки на євреїв в інтересах усіх містян. Однак євреї продовжували жити своїм відокремленим життям, що характерно для єврейських громад в інших місцевостях не тільки в Україні. Варто нагадати, що Кути були одним із центрів хасидизму. Равин Кутів Авраам-Герсон Кітевер був зятем Баал Сим Това — засновника хасидизму. Є навіть легенда про зустріч Баал Сим Това з Олексою Довбушем, якого тоді переслідувала польська влада. Нібито цей єврей переконав ватажка українських опришків не чинити кривди євреям. Економіка, в розвитку якої активну участь брала єврейська громада, будувалася головним чином на лісорозробці та лісопильні, роботі гинбарень, ремеслі та торгівлі.
Важливим джерелом для вивчення історії Кутів є дані Йосифінської метрики-перепису населення, здійсненого 1785 року. Цей перепис засвідчив зростання числа єврейського населення та частково ідентифікував кількість поляків, вірменів, українців та німців. Останні поселилися в Кутах після 1772 року (прибули з Чехії). На карті фон Міра (80-ті роки ХVIII ст.) та у Йосифінській метриці позначені дерев’яна греко-католицька церква та руська школа (на вул. Тюдівській), середмістя з ратушею, вулиці в бік Вижниці (до Черемошу) та цвинтар, закритий для поховань у 80-х роках ХХ ст. Початок австрійського панування позначився руйнуванням оборонних валів з північно-західної частини. На їх місці появлялися житлові будинки. На карті фон Міра також позначено розташування трьох млинів біля р. Черемоша, які були державними, згодом вони стали власністю австрійця Германа, який їх розбудував, впорядкував млинівку, спорудив будинок, встановив пішохідні доріжки на вулиці. Але це вже сталося у ХIХ ст.
Українська (руська) громада, що ідентифікувала себе греко-католицькою, активізувала свою діяльність у ХIХ ст. Це було пов’язане з діяльністю таких визначних постатей української культури, політики, історії, як М. Драгоманов, С. Данилович, Ю. Липа, Б. Заклинський, Ю. Панькевич, і. Франко, Леся Українка, Г. Хоткевич, Лесь Мартович, М. Черемшина, К. Трильовський, В. Стефаник, Марійка Підгірянка та ін., які перебували в Кутах, а деякі з них тривалий час тут жили. Серед відомих діячів були кутяни — письменниця В. Вовк, артистка Марія Слюзар-Соханівська, хормейстер та артистка Л. Крушельницька, священики К. Лісевич, В. Стефанович та його син Т. Стефанович (офіцер австрійського війська, а згодом УГА; пізніше — полковник УПА). Саме Стефановичі були організаторами багатотисячного віча в Кутах у листопаді 1918 р., яке підтримало створення Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР). Деяким із цих кутських діячів встановлено пам’ятні знаки. 
Як бачимо із цих даних, у Кутах жили люди різних національностей та релігійних уподобань і світоглядів. За довгі роки їхнього співіснування історія не зафіксувала фактів відкритої ворожнечі чи неприязні між людьми на ррунті релігійної чи національної належності. Багато кутян були пов’язані польсько-вірменсько-українськими шлюбами, відвідували Служби Божі у різних церквах, відзначали спільно храмові та родинні свята. Дещо осторонь від усього була єврейська громада, яка не допускала шлюбів юдеїв з християнами. У міжвоєнний час був єдиний випадок, коли єврейська дівчина покохала українського парубка й вийшла заміж усупереч юдейським традиціям. Правда, євреї якийсь час протестували проти цього, але згодом заспокоїлись. А один із них надав значну суму грошей на будівництво українського Народного дому. Таким чином, завдяки магдебурзькому праву і порівняно ліберальному законодавству Австрії, а пізніше — Австро-Угорщини багатонаціональній громаді Кутів удавалося зберігати мир, злагоду й толерантність на релігійному та національному ррунті, що є унікальним явищем і приводом для гідного відзначення 300-річчя запровадження в Кутах магдебурзького права та використання його елементів при проведенні реформи місцевого самоврядування в Україні. Зазначимо, що у 1944 р. радянська влада позбавила Кути статусу міста.

О. НІМЕЦЬ. Краєзнавець, смт Кути