У сучасному Івано-Франківську повідомлення про самогубство викликає жаль, сум, але не здивування. Надто стресовим є життя сучасної людини. Сто років тому наші предки жили спокійніше хоча б тому, що не перебували під такою лавиною інформації, переважно негативної. Та й економічна ситуація була стабільнішою. Проте самогубства були поширеним явищем у старому Станиславові. Чому ж мешканці міста говорили життю «ні»?

«Мода» на самогубство
Кінець XIX й початок XX століття – це період, коли практично по всій Європі прокотилася хвиля самогубств. Значною мірою в цьому була винна література, головний герой якої сприймав життя як суцільну трагедію і біль. У той час причини самогубств нерідко були світоглядними, засновувались на ідеях А. Шопенгауера, Ф. Ніцше. Відмова від життя також була однією з улюблених тем модерністів. Людина на зламі століть зосереджувала свою увагу на негативних, трагічних сторонах життя і сприймала їх не як тимчасові випробування, а як свідчення абсурдності й непотрібності буття.
В одній із повістей Роберта Л. Стівенсона описується клуб самогубців. Це не фантазія письменника. У деяких країнах Європи справді існували такі клуби. Причиною їх створення було прагнення допомогти людині, яка хотіла би піти з життя, але їй бракувало волі для виконання цього наміру. Обстановка, ритуали, бесіди про мистецтво, літературу й недосконалість життя додавали потенційним самогубцям рішучості. Зрозуміло, що подібні клуби створювали люди з вищих щаблів суспільства. І способи самогубства нерідко обирались екзотичні – аж до наслідування Клеопатри, яка покінчила з життям за допомогою отруйної змії. На жаль, зараз ми бачимо своєрідне відродження клубів самогубців, які в наш час працюють через соцмережі.
Це страшне слово «кохання»
Руйнівна «мода» докотилася й до провінційного Станиславова. Однією з найбільш частих причин самогубств у місті було нещасливе кохання. Так, у жовтні 1911 р. на колії знайшли понівечене тіло 20-річного працівника палітурної майстерні Яна Брандля. Як показало розслідування, в той день загиблий був у гостях у своєї тітки, поводився весело і лише прощаючись, сказав, що більше тітка його не побачить. Брандль був дуже релігійним молодим чоловіком, тож у його самогубство ніхто спочатку не повірив. Поліція розробляла версію вбивства, тим більше, що незадовго до випадку померлий зустрічався з компанією трьох підозрілих чоловіків. Але після ретельного розслідування суддя зробив висновок, що Брандль сам позбавив себе життя. Причиною стало нерозділене кохання до кузини Валерії Ясколковської. Незадовго до загибелі Брандль розмовляв із дівчиною і повідомив їй, що це життя йому вже набридло. Ясколковська спочатку не сприйняла його слова серйозно, але згодом стривожилась. Вона звернулася до батька, щоб він прослідкував, куди пішов її кузен, адже вона непокоїлася за його життя. Батько дівчини пішов шукати родича, але було вже запізно.
У тому ж таки 1911 р. біля дверей свого помешкання на вул. Казимирівській (нині вул. Мазепи) повісилась 18-річна кравчиня Ханця Шмерль. Причиною самогубства було нещасливе кохання до кельнера Хаїмовича, який видурив у дівчини сто корон і зник. Поліція розіслала за кельнером-утікачем пошукові листи.
У 1912 р. дев’ятнадцятирічна Стефанія Голинська через нещасливе кохання спалила себе заживо. Брати дівчини були на роботі, матір вона під якимось приводом випровадила з дому. З кімнати Стефанія винесла всі предмети, які могли легко загорітися, заткнула собі рота жмутом соломи, щоб ніхто не почув її криків, облила сукню гасом і холоднокровно підпалила. Коли повернулась додому мати дівчини, рятувати вже було нікого.
Цікаво, як би прокоментували ці випадки сучасні психологи? Спеціалісти вважають, що самогубство через кохання – це не доказ глибини почуттів, а ознака залежності. Адже справжнє кохання – це позитивне почуття, яке надихає людину, навіть якщо воно нерозділене. Залежність же – патологічний стан, корені якого сягають у дитинство, адже схильні до неї люди колись страждали через нестачу любові від батьків.
[Kazarmy] Самогубці у військовій формі
Серед станиславівських самогубців була значна кількість військових. Наприклад, у грудні 1904 р. до лазні на вул. Фердинанда (нині вул. Низова) прийшов поручник 24-го полку піхоти Ярослав Фірбас і попросив приготувати йому ванну для купелі. Коли працівник лазні пішов, Фірбас замкнув двері на ключ, ліг на канапу й вистрілив собі у скроню. На звук пострілу прибігли працівники лазні й власник, виламали двері й знайшли самогубцю ще живого. Його перевезли до військового шпиталю, де наступного дня 36-річний Фірбас помер.
У травні 1909 р. солдат 20-го полку крайової оборони здійснив самогубство пострілом із карабіну в казармі, дочекавшись, коли в приміщенні нікого не буде. Казарми цього полку розташовувалися між сучасними вулицями Озаркевича й Желехівського, виходячи фронтом на Чорновола. Перший постріл влучив солдатові в щоку. На звук стрілянини прибігли підофіцер з поручником і хотіли перешкодити самогубці, але він пригрозив їм карабіном і другим прицільним пострілом позбавив себе життя. Що було причиною відчайдушного кроку, невідомо.
Чому ж військові, замість того, щоб присвячувати життя захисту вітчизни, свідомо його в себе відбирали? Краєзнавець і майор української армії Іван Бондарев досліджував причини таких самогубств. Як зазначає дослідник, серед військових поширені депресії через примусову відірваність від близьких і звичного середовища. Свою роль відіграють складні відносини з іншими бійцями чи командувачем, однакова для всіх форма, яка у певній мірі спричиняє втрату індивідуальності, невизначеність майбутнього, адже солдат не знає, куди його може направити командування. Найпоширенішими причинами самогубств серед військових є сімейні чи особисті проблеми, службові негаразди, нездорова психологічна обстановка у підрозділі й страх відповідальності за здійснені порушення. І хоч ці причини стосуються сучасних військових, можна припустити, що й у минулому вони були схожими.
Учень із пістолетом
Ще однією численною групою станиславівських самогубців були учні й студенти.
Так, у 1903 р. у будинку на площі Торговиця (нині вул. Військових ветеранів) застрелився студент четвертого курсу вчительської семінарії Ян Мажак. Самогубцеві було лише 18 років, він залишив листа до друзів, у якому пояснював, що до такого вчинку його спонукало небажання жити. Мажак був добрим студентом, який, крім навчання, ще й намагався заробити грошей, аби допомогти матері.
У січні 1912 р. під час уроку фізики учень шостого класу реальної школи Людвик З., сидячи за останньою партою, вистрілив у себе з пістолета в ділянку серця. На щастя, поранення виявилось легким, і самогубця-невдаху відвезли до шпиталю. Причиною спроби застрелити себе були погані успіхи в навчанні.
Взагалі доступ до зброї, який мали тогочасні молоді люди, викликав би жах у сучасних батьків. У червні 1913 р. студент четвертого класу гімназії на прізвище Ґонек приніс до класу старий револьвер, щоб його продати. Придбав револьвер його приятель Федишин, який усіляко намагався вистрелити з нього, але зброя була стара, патрон у ній застряг і ніяк не хотів виходити. Закінчилось усе тим, що патрон усе-таки вилетів і смертельно поранив Зиґмунта Вишньовського, близького приятеля Федишина.
Трагічні випадки, очевидно, нічому не навчили освітнє керівництво, адже в пресі обговорювалось питання вивчення у середніх школах та гімназіях… науки влучного стріляння. Більше того, для такої науки в ролі інструкторів пропонувалося залучити фахових військових.
Навіть коли мова йде про самогубства, не обходиться без курйозних випадків. У 1906 р. Пінкас Ріттер, купець, який торгував тканинами, стрибнув з третього поверху кам’яниці на площі Ринок. Він залишився живим, але зламав ногу, тож його відвезли до шпиталю. Причиною спроби самогубства стали невдала торгівля й… відмова у видачі кредиту. Мабуть, після такого випадку пан Ріттер зрозумів, що насправді він везунчик, а кожен новий день дарує людині шанс покращити своє життя, яким би складним воно не було.

Олена БУЧИК