Колись школа №3 була суто чоловічим закладом. Ще раніше тут вчились тільки дівчата. А почалося все з монахинь-уршулянок. Хто вони такі, звідки взялися і що робили у Станиславові?
Британська чоловіконенависниця У 1535 році в Італії було створене жіноче римо-католицьке «Товариство святої Урсули», пізніше реформоване у чернече згромадження. Покровителькою ордену була британська принцеса Урсула, яка жила у IV столітті. Якось до неї посватався сусідній король-язичник. Дівчині він не сподобався. Вона якось там вмовила нареченого дати їй три роки на роздуми й на чолі 10 000 незайманок вирушила ледь не у навколосвітню подорож. Кінець цьому хрестовому походу феміністок поклали гуни, які, за легендою, перебили всіх дівчат. Хоча навіщо їх було вбивати? Головним заняттям сестер-уршулянок було виховання дівчат. По всій Європі вони відкривали школи й завоювали репутацію добрих педагогів. Нарешті монахині дістались і до Станиславова. 20 січня 1908 року сюди з Коломиї прибули кілька сестер, які незабаром заснували жіночий ліцей. Гроші в монахинь, певно, водилися, бо вони сходу купили новозбудовану кам’яницю на вулиці Камінського, 14 (тепер — Франка). Будинок їм продав заможний містянин на прізвище Драчинський.
Гімназія розбудовується Починали монахині з жіночого ліцею, навчання в якому тривало шість років. У 1911 році заклад підіймають до рангу приватної реальної гімназії. Слово «реальний» вказує на профіль закладу — перевагу тут надавали вивченню фізики, хімії та математиці. Вже за Польщі, у 1921 році, гімназія стає класичною. Очевидно, монахині тверезо розсудили, що майбутнім тендітним панянкам хімія ні до чого, та зосередили зусилля на гуманітарних і природничих науках. Кам’яниця пана Драчинського являла собою триповерхову споруду, прикрашену барельєфом з янголами. Кілька років тому над ними відшарувалась штукатурка, і проступив латинський напис «PATRIA», що означає «Батьківщина». Певно, це була частина девізу гімназії. Краєзнавець Михайло Головатий стверджує, що в 1925 році архітектор Тадеуш Ковальський паралельно головному корпусу звів триповерхову споруду, яка поєднувалася перемичкою. Чотирма роками пізніше Ковальський добудував до основного будинку праве крило із дзвіницею та спортзалом. Приміщення розподілили наступним чином. У корпусі, що виходив на Камінського, містилися: монастир, канцелярія, викладацькі приміщення, читальня, лазарет. У триповерховій перемичці був інтернат, тобто помешкання вихованок. Тильну кам’яницю займали класи, обладнані за останнім словом тодішньої техніки (навчання було платним, і кошти йшли на вдосконалення навчального процесу). У тому ж корпусі розташовувалася величезна каплиця із гармонікою (маленьким органом), де щонеділі, о дев’ятій ранку, відбувались урочисті меси. Особливо живописним було подвір’я. Живий паркан з грабини оточував так зване «боїсько» — спортивний майданчик, де вихованки займались гімнастикою та рухливими іграми. Позаду був тенісний корт і впорядкований город.
Дівчата у маринарках У Станиславові усіх учениць школи називали уршулянками. Вони носили уніформу, в якій також виходили до міста. У будні на форму одягали гранатові фартушки із світлим комірцем, на свята — білі блузки-маринарки. У холодну пору року дівчата носили гранатові плащі та берети з нашитим символом уршулянок — латинською літерою «U». У гімназії панувала сувора дисципліна. На перервах у коридорах чергували монахині-вчительки. У вестибюлі постійно сиділа вахтерша. Справа у тому, що у холі була ідеально гладка мармурова підлога, на який дівчатка з молодших класів влаштовували ковзанку. Це суворо заборонялось. Монахині активно сприяли провадженню скаутського руху, який називали «харцерством». У 1931 році при гімназії створена IV дружина ім. Марії Дулебянки. Особливою популярністю у вихованок користувалась вчителька французької мови сестра Івонна Фаверон. Будучи француженкою, вона дуже цікаво розповідала про свою батьківщину. Пізніше, вже після війни, одна з випускниць вперше відвідала Париж, але завдяки розповідям пані Фаверон їй здалося, що вона прожила там багато років. Париж Парижем, але не забували вивчати й історію рідного краю. У журналі «Молодий краєзнавець» за 1937 рік зберігся звіт про автобусну мандрівку 40 уршулянок із вчителями до Галича та околиць. Подорож обійшлась у 50 злотих. Тоді дівчата також відвідали село Святий Станіслав (тепер Шевченкове), де їм показали давньоруську церкву святого Пантелеймона, проте сказали, що то колишній францисканський костел 1200 року побудови.
Голодні роки Коли прийшли «перші совіти», у закладі уршулянок налічувалось близько 200 вихованок та 34 чорниці. Зрозуміло, що за радянської влади у приватної гімназії майбутнього не було. Дівчат розкидали по різних школах, а монахинь перевели у скромне приміщення на сучасній вулиці Шухевичів, 38. Займатися викладацькою діяльністю їм було заборонено, тепер колишні вчительки прали церковні речі та мили підлогу у костьолах. У приміщенні гімназії відкрили загальноосвітню школу №4. Незабаром совіти догосподарювались до того, що населення міста почало голодувати. Ось витяг з рапорту НКВС по Станіславу: «У ніч на 3 квітня 1941 року по вул. Камінського, 14, з буфету школи №4, шляхом підбору ключів здійснена крадіжка продуктів невідомою особою». Замки поміняли, але невідому особу це не зупинило. Читаємо наступний звіт: «З 25 на 26 квітня 1941 року з їдальні школи №4, крізь відкрите вікно, була здійснена крадіжка 15 кг смальцю». Розкрити обидва резонансні злочини НКВС не встигло, оскільки почалась війна. За окупації приміщення школи спочатку облюбували під штаб угорські військові, а пізніше розмістили шпиталь.
Імені Олега Кошового У 1945 році вулицю Камінського перейменували на Сталінської Конституції, а у шпиталі відкрили чоловічу школу №3. Наприкінці 1940-х їй присвоїли ім’я Олега Кошового, юнака-підпільника, який став відомим завдяки культовому роману Фадеєва «Молода гвардія». Школа була російськомовною, там училися діти військових, НКВС, партчиновників, технічної інтелігенції. З 1954 року сюди з вулиці Драгоманова перевели російську жіночу школу №1, яку об’єднали з чоловічою. Кількома роками пізніше шкільній піонерській дружині присвоїли ім’я Сергія Тюленіна, теж «молодогвардійця». У 1963 році за проектом архітектора Валевського добудували ліве триповерхове крило, де розмістили навчальні майстерні, фізичні лабораторії та новий спортзал. А 1977-го школа отримала останню прибудову — роздягальню у вигляді заскленої галереї. Сьогодні школа №3 є останнім російськомовним навчальним закладом Івано-Франківська. Точніше вона — російсько-польська, бо ще є класи, де викладають польською. За свою багаторічну історію школа бачила багато цікавих особистостей. Тут училися командир авіаносця «Київ» адмірал Геннадій Ясницький, кримінальний авторитет «Фантомас», співачка Тіна Кароль та інші. ІВАН БОНДАРЕВ
| 
