Мало хто займається історією села Нижня Липиця, тому ми вирішили запропонувати увазі читачів цей короткий шкіц за період 20-30-тих років XX ст., коли село, як і Галичина, тимчасово знаходилося під владою Польщі. Ми вважаємо, що вивчення цього періоду має дуже важливе значення для поновлення інформаційного зв'язку між поколіннями, розірваного за часів правління радянської влади від Другої світової війни та до кінця 80-х років. Ті роки можемо охарактеризувати як роки колективного безпам'ятства. Під час Першої світової війни Липиця Долішня була серед сіл Рогатинщини, які дали багато добровольців до УСС. Далі був з 1918 до середини 1919 року короткий період власної держави – ЗУНР. Однак того разу Польща перемогла, тому село підпало під владу Польщі вже з вересня 1920р. і до вересня 1939 р. на довгих 19 років. Суспільне та господарське життя під новою владою поступово налагоджувалось: село користувалось послугами лікаря, залізницею, акушерки, млином та обслуговувалось іншими бізнесовими структурами. Переважно бізнес був в руках євреїв та поляків. Однак у деяких галузях побутових послуг українці складали їм конкуренцію. Село мало такі поля і частини села: За могилки, Підберезина, Зернята, Видранівка, Когутівка, Середній Горб, Цюцьків, Діброва, Морозів, Вигода, Гребля, За церквою, Під церквою, коло школи, Кут, Гай, Ракова. До збірної громади належали такі місцевості: Липиця Долішня і Горішня, Лопушна, Цюцьків, Зеленів, Гоноратівка, Свистільники і Серники Горішні. Хоча, станом на 1929р. Липиця Горішня мала свій окремий ґмінний уряд. Як виглядає, наприкінці 20-х років XX ст. у селі вирувало досить активне господарське життя, імовірно, не меш активне, ніж зараз; велася жвава торгівля. Хоча село мало також всі характерні для того часу ознаки соціальної невпорядкованості: малоземелля селян; неписьменність селян; бідність та злидні. Польська та єврейська громади посідали провідні позиції в економічному житті села. Українці організовувались в товариства («Просвіта», «Каменярі», «Союз Українок» та ін.) та кооперативи та прагнули у такий спосіб захистити свої суспільні та економічні інтереси. Ось як характеризується Липиця Долішня в діловому відношенні у польському довіднику за 1929р.: Село та центр ґміни, повіт Рогатин, суд повітовий Бурштин (цікаво, що сусіднє село Липиця Горішня належало до окружного судового округу Рогатин), 1585 мешканців, залізнична лінія: Підвисоке – Галич (на сьогодні не існує – Р.М.), 1 церква греко-католицька, 1 костел, 1 синагога ?, лікар: Гвоздецький Теот [?] (Gwozdecki Teot. dr). Власники землі: Pусоцький [hr] Андрій (Russocki hr. Andrzej) (483 [морги – ?]), який посідав свій фільварок, імовірно, аж до вересня 1939р. Йому належало три чверті простору землі поблизу села, в той час як селянські поля були дальше від села, навіть на віддалі 4 км. Він був також власником млина. Була також акушерка: Жілета К. (Gileta K.); Аптеки: «Округова», власник Гізель Г. (Gizelt G.); Blawaty (?) Кеслер Л. (Kessler L.); деревом займався Мосхель В. (Moschel W.), Kolodzicje ? – Карпишин О. (Karpyszyn O.), Малик П. (Malyk P.), Семеген М. (Semegen M.); кооперативи: «Добробут», «Кулко Рольніче»; Ковалі: Їжицький Я., Людкевич Я. (Ludkiewicz J.), Рибіцький Я. (Rybicki J.), Скульський В. (Skulski W.); Кравці: Бик Г. (Byk H.), Семеген [?] (Semegen); Млини: Руссоцький Андрій (Russocki hr. A.) (водяний), Туніс А. (Tunis A.) (турбінний [електричний - ?]); Мулярі: Середник М. (Serednik M.); Пиварні (бар): Гаузер Ф. (Hauzer F.); Шевці: Гайда Я. (Gajda J.), Кокоровський Я. (Kakorowski J.); Тютюнові вироби: Пацак Р. (Pacak R.), Поливка І. (Polywka I.), Семеген О. (Semegen O.), Совінській Я. (Sowinski J.)». В інших джерелах стверджується, що в Нижній Липиці був ще поміщик Павло Дроздовський, який добре ставився до селян. Були також пани Гурські та Волховські. (Євген Камінь), У вересні 1930р. польська влада провела, зокрема, на Рогатинщині, пацифікацію – групове покарання українців без доведення їх вини у суді, що полягало у свідомому знищенні їх майна, спричиненні без суду та слідства тілесних ушкоджень, аж до таких, які можуть бути кваліфіковані як тяжкі, що потягнули за собою смерть потерпілих; побиття; приниження людської гідності. Поліційна акція тривала з 20 по 29 вересня 1930р. На територіях Рогатинського та Бібрського повітів відділами, що проводили пацифікацію, керував під інспектор Ґоттас. В Рогатинському повіті поліційною пацифікацією було охоплено 43 місцевості та проведено 745 ревізій. Природно, що після таких дій польської влади, глибоко конспіративна організація ОУН, здобула авторитет серед ширшого кола громадськості – люди не бачили іншого шляху захистити себе, ніж як підтримати терор проти ненависної їй влади. Легальні партії (наприклад УНДО, які займали угодовські позиції щодо поляків втрачали авторитет через прагнення захистити інтереси лише більш заможних українців). 21 вересня 1930 року відбулася пацифікація в Липиці Долішній, яка була серед сіл Рогатинщини, що постраждали від пацифікації найбільше. В II Томі Рогатинської землі (с.135 – 136) міститься опис того як пацифікація відбувалася у с. Васючині. Навряд чи польські улани (кіннота) діяли більш інтелігентно в Липиці Долішній. Отже, імовірно, вони діяли так: обставили село навколо та заборонили виходити з села та приходити до нього. Мали заздалегідь перелік тих, у кого повинні були провести «ревізію». На одне обійстя нападало 8 – 10 польських вояків та плюндрували все що бачили: з комор висипали змолочене збіжжя; викидали снопи; вимішували всі роди збіжжя; виспали крупи та борошн та поливали їх водою; в хатах зривали підлоги, валили печі, розбивали вікна, виривали вікна, викидали одіж зі скринь і т.д. Тих, хто не встиг утекти безпощадно били кольбами і т.д.. У суспільних установах («Просвіта», «Народний дім») нищили книжки, розбивали приміщення тощо. Релігійні потреби українців у селі обслуговувала церква св. Якима і Анни, з дерева. З 1911 до 1914 року в Нижній Липиці за священика був о. Микола Їжак (16.09.1886р.н. – 12.1919), з с. Чесники Рогатинського повіту, випускник гімназії в Бережанах, висвячений на священика А. Шептицьким у 1911р. А в 1914 році зголосився до УСС та в подальшому був Полевим духівником УСС, та за одними даними був при Легіоні УСС у 1917 – 1918 рр., за іншими, у бою під Куропатниками у 1917р. потрапив у російський полон. Був головним духівником УГА, разом із військами перейшов р. Збруч. Помер у Жмеринці у грудні 1919р. від тифу. Його фото є на с.86 у книжці «Липовецький С. Обличчя звитяги (стрілецькі світлини). – Л.: Видавнича компанія «АРС», 2012. – 96с.; іл.». В 1913 р. за священика у селі був Петро Павлович Каблак (5.04.1888 – ?), походить з с. Ракова Долинського р-ну в сім'ї селянина-середняка; рукоположений А. Шептицьким у сан греко-католицького священика. Пізніше працював священиком на Львівщині та Тернопільщині. Поляки мали свій невеличкий римо-католицький костьол, а євреї, імовірно, – синагогу. Демографічно в 30-х роках XX ст. село досить швидко зростало, бо перед Другою Світовою війною в Липиці Долішній було 378 господарств. Вже у 1931 – 1932 роках за даними греко-католицького шематизму у селі проживало 1860 душ разом із присілком Вигода; з них: греко-католиків – 1435, римо-католиків – 180, євреїв – 100. В селі в той час була 2-х класна українська школа. У вересні 1939р. в Липиці Долішній діяла повстанська група створена ОУН. Конкретні результати її діяльності нам поки що не відомі. Польська та єврейська частини громади села не пережили перипетій Другої світової війни. Польська – через конфлікт з українцями, а єврейська – через расову політику націонал-соціалістів. Липиця Долішня у досліджуваний період була досить великим селом, в якому активно вирувало громадське життя, який є надзвичайно цікавим для краєзнавчих досліджень села в подальшому. Р. Москаль | 
