Великдень 1991 року став унікальною точкою в історії України. Це було останнє Воскресіння перед проголошенням Незалежності, і воно пройшло в атмосфері неймовірного піднесення, коли релігійне відродження тісно переплелося з політичним самоусвідомленням.

У 1991 році релігійні свята фактично вийшли з "підпілля". Хоча СРСР ще існував, антирелігійна пропаганда вже не мала сили. У Калуші та інших містах Західної України храми були переповнені так, як ніколи раніше. Люди вперше за 50 років не боялися, що за участь у великодній службі їх виженуть з роботи чи виключать з університету, інформують "Вікна".

У проповідях священників того року головним мотивом було паралельне порівняння: Воскресіння Христа як символ майбутнього "воскресіння" української державності. Великодні листівки 1991 року часто поєднували релігійні сюжети з національною символікою — синьо-жовтими прапорами та тризубами, які тоді ще не були офіційними державними символами.

Це був час тотального дефіциту та "купонів", але для Великодня українці знаходили все. Паски пекли за класичними рецептами, часто використовуючи домашні продукти, передані з сіл, оскільки магазинні полиці були порожніми.

Саме у квітні 1991 року в Україні відбулося різке підвищення цін (так звана павловська реформа), тому Великдень став для багатьох родин останнім святом, яке вдалося відзначити за "старими" заощадженнями.

Світлини Великодня 1991 року у Калуші, яке відзначали 7 квітня, оприлюднив у соцмережі Володимир Халупа. На них — освячення великодніх кошиків у церкві Святого Архистратига Михаїла.