Іван Попель - священик, громадський діяч націоналістичного напрямку, засновник культурно-освітніх та економічних товариств на Гуцульщині. Брав активну участь у боротьбі гуцулів за загаль¬не виборче право у виборах до сейму і парламенту.
Народився він 9 травня 1850 року у сім'ї Йосифа Попеля з Медухи та Анастасії (з дому Заклінська) у Галичі на Заріці. 11 травня його охрестив священик Корнелій Левицький (про це повідомляє Метрична книга, аркуш 58). Соціальний статус батьків - селяни. Хрещеними батьками новонародженого а (у книзі – Іоанна. –І.Д.) були Стефан Воєвідка та Анна, дружи¬на Івана Попеля. Cім’я Попелів була багатодітною. Крім Івана у ній зростали сини Теофіл, Маркіл, Ілярій (два перших пізніше були членами народної ради у Галичі) та дочки Амалія (по чоловікові Клакович), Броніслава (по чоловікові Куявська) та Савина (по чоловікові Бат). Батько Івана - Йосип Попель брав активну участь у громадському житті міста Галича, був багаторічним членом громадської ради, часто їздив на зібрання товариства «Просвіта» до Станиславова.
Гімназійну освіту Попель у 1862 -1870 рр. здобував у Дрогобичі, де й, очевидно, познайомився з Іваном Франком і з яким тривалий час підтримував дружні стосунки. З 1870 до 1874 року він навчався у Львівському університеті та був вихованцем Львівської духовної семінарії. Висвячений на священика 24 червня 1874 року. Працював сотрудником у Зарваниці (з 9.07 1874 р. по 23.10.1874 р.), Калуші (з 01. 11.1874р.по 01.03 1875 р.), Герасимові Жуківського деканату (з 04.03.1875 по.1.10.1875 р.) та Надорожній Тлумацького деканату (з 01.10.1875 р. по 20.06.1883 р.),( тут 1882 року він повдовів. – І.Д.), завідателем у Глибокій Буковинського деканату (з 01.07.1883р. по . 12.11. 1885 р.) і Розтоках Косівського деканату ( з 13.11. 1885 – по 04.04. 18 1888 р.). Декретом ч. 2191 /88 від 27.06 1888 року переведений у с. Довгополе Косівського деканату (тепер Верховинський район Івано-Франківської області), спочатку як завідатель, а з 30.01.1905 р. став парохом цього села. Жив у домі, який вимурувала громада 1872 року. Тут він пропрацював до смерті, яка настала 18 лютого 1921 року.
Отець був людиною ін¬телігентною, високоосвіченою з твердими націоналістичними поглядами і глибокими пере¬конаннями. Завдяки цьому священику село Довгополе Га¬лицьке над Білим Черемошем стало місцем відпочинку і твор¬чих студій прогресивних діячів мистецтва. Через свої погляди часто зазнавав переслідувань. Наприклад, часопис «Діло» за 7 червня 1890 р. повідомляє, що о. а Попеля звинувачували у антипольській агітації.
Священик І. Попель записував гуцульські діалектичні слова для словника Є.Желехівського, сприяв в етнографічних, етнологічних, археологічних та антропологічних дослідженнях на Гуцульщині І. Франку, Ф.Вовку, В.Гнатюку, В.Шухевичу, Б.Лепкому, О.Маковею та І.Трушу. Крім цього о. Попель гостинно приймав і матеріально сприяв творчості таких корифеїв українського слова, як М.Павлик, М.Грушевський, Б.Грінченко, Леся Українка та інші. Виходець з опільського краю, отець Попель, досконало вивчив Гуцульщину, сприяв розквіту тамтешніх письменників, літераторів, науковців, таких як Марко Черемшина, О.Кобилянська, В.Стефаник.
Священика Попеля знали в літературно-мистецьких колах України, знали за мужній характер, позицію і принципи, з ним було цікаво поспілкуватися. Він дозволяв охоче користува¬тися своєю бібліотекою та періодикою. Леся Українка зізнавалась, що бібліотека в Попеля була куди багатша, ніж у Волянських в Криворівні.
У домівці о. І. Попеля часто гостював Франко. Слід зазначити, що І. Франко приїхав у Криворівню в 1901 році, а Довгополе у житті Каменяра було значно скоріше, з літа 1898 року. Тоді він вперше з сім'єю відвідав цей дивовижний гуцульський куток, про що засвідчує епістолярна спадщина Івана Франка цього періоду. Там він написав понад десять листів до А.Кримського, Здіслава Тоболка (службовець університетської бібліотеки у Львові, - І.Д.), Адольфа Черного (чеський поет і публіцист, - І.Д.). До цього довгопільського періоду творчості І.Франка належить «Гуцульський король», надрукований М.Возняком. Відомо, що І.Франко і надалі неодноразово навідувався у Довгополе, про що засвідчує його листування з Лесею Українкою, О.Маковеєм та іншими.
В листі від 23 липня 1898 р. до О.Маковея І.Франко пові¬домляв: «Я жию тут досить добре. Гори трохи зависокі на мої ноги. Чере¬мош гарний, але зовсім безрибний, зате гуцульської нужди пливе по нім багато». У листі до М.Грушевського від 8 серпня 1898 р. І.Франко пише: «Я тепер трохи відпочиваю... зібрав з Гуцульщини дещо цікавого етнографічного матеріалу (пісню і оповідання про одного досі незвісного опришка, примівки) і даю се до «Етнографічного збірника». І.Франко мав на увазі опришка Мирона Штолу, оповідання під заголовком «Опришок Мирон Штола», а також «Гуцульські примівки» згодом, у 1899 р., було надру¬ковано в Етнографічному збір¬нику. Саме в Довгополі І.Франко і почув від старого гуцула Мандрика і оповідь про Лукина Кобилицю, Олексу Довбуша, мандатора Гердплічку, Юріштана та інших маловідомих легендарних особис¬тостей Карпатського краю.
У Довгополі Франко вивчав звичаї та побут гуцулів, записував фольклор. У цьому йому допомагали отець Попель та Остап Галевич, народний учитель із Довгополя. В одному з листів він писав: «Вирішив їхати до Довгополя. Проте їхати до Довгополя так і не судилося». Вже 28 серпня 1905 року писав до дружини: «Я й досі сижу у Кутах в доктора Кулика. Отець Попель поїхав до Станіславова клопотати за своїм ділом іще день перед моїм приїздом, я й досі не бачив його. Тут погода гарна, тепло, я щодня купаюсь в Черемоші, вчора, в неділю, їздили до Соколівки, лазили по горах з дітьми. Проте з Довгополя нічого не вийшло. Замість Довгополя, — повідомляв дружину, — їду нині до Берегомета, до п. Бурачинського».
Трохи пізніше Франко в листі від 4 вересня 1905 року до Федора Вовка пояснив, чому так сталося: «З суспензією І. Попеля не була брехня; я, прибувши до Кут, власне дізнався, що він поїхав до Станіславова і Львова клопотати за своїм ділом. Я пробув тиждень у Кулика, а коли нарешті Попель прибув провізорично реституйований, мені ніяк уже було їхати в гори, і я вибрався до д. Бурачинського».
Справді, Попель був суспендований ( тобто позбавлений посади –І.Д.), а перед тим, у 1904 р., навіть заарештований. Але опісля з’ясування всіх справ його знову поновлено на парафії. Знаючи, що говорять про отця та про його стосунки з І. Франком, що і без нього в а Попеля багато клопотів, Іван Якович вирішив йому не заважати. Листи до М. Павлика від 14 серпня 1898 року та до Ф. Вовка від 4 вересня 1905 року свідчать про те, що о. Попель мав неприємності через те, що приймав у своєму домі людей, які були неугодні тодішньому режимові.
Про те, як о. Попель пережив воєнний період невідомо. З того часу маємо хіба що згадку Марійки Підгірянки, яка, як видно, була близькою родичкою священика. Вона зокрема у своїх спогадах пише: «Мандрувала з чоловіком до свого дядька Івана Попеля в Довгопілля, відомого поета і гро-мадсько-культурного діяча». Він багато разів гостював у Ленертів, коли їхав у Коломию або Львів, Ленерти-Домбровські перечитали багато книжок та журналів з його бібліотеки, упорядкували її.
У Довгополі люди завше пам’ятали про цього священика і громадянина, який будив у них національно-патріотичні почуття. Вони віддячили йому за подвижницьку працю тим, що його ім’я не тільки увійшло до історичних та літературних видань, а й жило серед народу. Також зусиллями громади та церкви с. Довгополе на місці поховання священика постав величний пам’ятник із написом: «Тут спочиває о. Йосипович Попель, 1850—1921 роки».

Іван ДРАБЧУК, співробітник Національного заповідника «Давній Галич»